Подвійний ювілей Тетяни Бессмольної
Народна артистка Олександрії – так називають у нашому місті Тетяну Бессмольну, актрису і очільницю народного аматорського театру ПК «Світлопільський». Заснований у 1957 році театральний колектив, яким близько 60 років керував Юрій Дзбановський, щороку радує глядачів новими виставами. Це завжди подія у культурному життя Олександріїї, завжди свято.
У кожного актора є свої шанувальники, які приходять на вистави у першу чергу заради нього. Багато олександрійців купували квитки на Тетяну Бессмольну як неперевершену різнопланову актрису, у творчому багажі якої багато ролей та різноманітних сценічних образів – яскравих і виразних, пронизаних глибоким розумінням та любов’ю до своїх героїнь.. Зараз йдуть на Бессмольну – режисерку. І режисерку талановиту. Для Тетяни Миколаївни кожен вихід на сцену, кожна вистава – це велика відповідальність.
У неї понад 12 особистих нагород за перемоги у обласному огляді-конкурсі колективів аматорського театрального мистецтва «Театральна весна Кіровоградщини», і з 2020 року вона як режисерка поставила 5 вистав, в одній з яких – «Щастя бути разом» — зіграла ще й головну роль, яка була визнана кращою на згаданому огляді-конкурсі. Прем’єру цієї вистави Тетяна Миколаївна грала з поламаною рукою. Глядачі нічого не помітили завдяки акторському таланту й дії знеболювальних. Вистави режисерки неодноразово отримували нагороди на Всеукраїнських та міжнародних фестивалях і конкурсах.
Тетяна Бессмольна на сцені 50 років – із 1975 року. Стільки ролей зіграно – головних та другорядних, стільки образів втілено! 13 січня народній артистці Олександрії виповнюється 75 років.
Вона народилася 1951 року на Херсонщині. Звикла дбати про себе сама, бути лідеркою і самовіддано працювати – цьому її навчило дитинство у сиротинці. У шкільні роки Тетяна, як найкраща учениця, була нагороджена путівкою до табору «Молода гвардія» й побувала в Одеському театрі опери та балету на виставі «Лускунчик». Усю ніч потому дівчинка не могла заснути – відтоді сцена стала її мрією, вона уявляла себе на ній граючою й танцюючою.
Після школи-інтернату Тетяна закінчила Херсонське культосвітнє училище за спеціальністю хореограф, потім – Київський державний інститут культури ім. Корнійчука, де здобула диплом режисера масових заходів. До Олександрії приїхала з чоловіком, музикантом та викладачем педучилища Володимиром Бессмольним, 1975 року. І закохалася в це місто: «Де б я не була, дуже сумую за Олександрією, мене сюди тягне, як магнітом. Перше, що мене вразило в цьому міста – доброта його мешканців».
Тетяна Бессмольна викладала режисуру масових заходів та клубознавство в Олександрійському училищі культури, вела концерти, творчі вечори, була режисеркою першого Дня міста в Олександрії та заходів із вшанування льотчика-космонавта Л.Попова у 1981 році. У ПТУ №7 створила хореографічний колектив «Світанок», який виконував народні танці, виступав у Києві, його показували на телебаченні, що в ті роки було неабияким визнанням.
Відразу після приїзду до Олександрії Тетяна почала грати у театрі. Режисер Донець запросив її на роль дівчини-листоношу Надії у спектакль «Одна береза знає». Вона спробувала і залишилася в театрі. Бо сцена – це наркотик. Відчуєш її один раз – і все, захворів назавжди.
Досвід роботи з людьми у Тетяни Миколаївни – величезний. Окрім основної роботи, вона була тамадою на весіллях і вела похорони. Усі людські радощі та сум завжди пропускає крізь себе, тонко відчуває тих, хто поряд, тому може втілити на сцені будь-який образ. Глядачам запам’яталися її Секлета Лимериха з п’єси М.Старицького «За двома зайцями», Настасья Мерчуткіна з чеховського «Ювілею», мати закатованої в концтаборі дівчини зі спектаклю за п’єсою Олексія Дударєва «Рядові», п’яниця у фантасмагорії «Ангели не плачуть». І, звичайно, Люсі Купер у виставі «Щастя бути разом» за п’єсою Віньї Дельмар.
– Коли роль моя – живу нею, проживаю цей образ на сцені, – говорить Тетяна Бессмольна. – На репетиції театру я завжди йду через сцену. Коли нікого в залі немає, зупиняюся і обов’язково читаю якийсь фрагмент своєї ролі. І щоразу кланяюся сцені і кажу: «Вітаю, моя люба! Я за тобою сумувала. Знаю, що і ти за мною теж». У Кропивницькому на сцені обласного театру корифеїв я стояла навколішки. Відчувала ту атмосферу, красу та велич театру.
У 90-ті роки, коли грошей катастрофічно не вистачало, роботи не було, а треба було допомагати доньці та двом онукам, Тетяна Миколаївна, яка тоді працювала в аграрному коледжі, підробляла, де могла – торгувала отрутохімікатами на ринку, їздила на заробітки, де її збила машина. Зароблені гроші довелося витратити на лікування, а додому вона повернулася з другою групою інвалідності, перенесла дві операції. Сидіти вдома у чотирьох стінах – не для неї, тож Тетяна Миколаївна почала активно шукати роботу. Вона була вдячна Ю.Біланюку, який запросив її на посаду директора студентського клубу в Олександрійську філію КІРУЕ. Потім за ним вона прийшла в ПК «Світлопольський», де впродовж 15 років була художнім керівником.
Вона може зіграти будь-яку роль, але найбільше їй подобаються трагікомічні, а глядач любить її у комедійних ролях. У постановках народного аматорського театру Тетяна Бессмольна грала на сцені з Ією Мамаєвою, Марією Поліщук, Єлизаветою Арською, Володимиром Яценком. Багатьох теперішніх акторів колективу виховала саме Тетяна Миколаївна, яка з 2020 року, після трагічної загибелі Юрія Дзбановського, очолила народний аматорський театр ПК «Світлопільський».
Рішення стати керівником театру було складним. Спочатку вона сумнівалася, відмовлялася, адже талановитий режисер Юрій Ігорович багато років тримав високу планку якості роботи колективу. Проте Тетяну Миколаївну підтримало і керівництво міста, і актори театру, і діти Юрія Дзбановського. Велику роль у прийнятті рішення мав дзвінок Івана Жосана – майстра народної творчості та доброго друга Дзбановського, якому Юрій Ігорович зізнавався, що якби комусь і довірив театр, то лише Бессмольній.
Глядачі звикли, що народний аматорський театр завжди вирізняється серйозним репертуаром, який змушує глядача замислитися.
– Я люблю класичний театр. І зовсім не визнаю формат «на сучасний лад», вважаю, це псує авторський твір, — зізнається Тетяна Бессмольна. — Так, ми можемо пристосувати його до сучасності: додати лексикон, змінити костюми. Але не переробляти текст і змінювати на протилежні образи героїв.
Після успішної прем’єри сповненої британського гумору вистави за п’єсою Ноела Кауарда «Квітка, що сміється» режисерка вже має плани на майбутнє – наступною постановкою буде «Наталка Полтавка» за твором І.Котляревського — яскрава масова вистава з колоритними образами і нашим, близьким і зрозумілим українським гумором.
Незважаючи на розвиток кіно, цифрових технологій і соцмереж, театральне мистецтво залишається затребуваним і має багато шанувальників. Чим театр приваблює глядача?
– Тим, що це живе кіно! Живе спілкування з глядачем, — відповідає Тетяна Бессмольна. — У кожного театру є свій глядач. Попри високу ціну на квитки, люди все одно ідуть на вистави театрів, які приїздять в Олександрію з гастролями, щоб побачити улюблених акторів. Буває, професійні театри працюють не з повною віддачею, і це відразу видно. А наш місцевий театр, де грають актори, яких знає все місто, з якими поруч глядачі живуть, разом працюють, зустрічаються на вулицях і в магазинах, не можуть собі дозволити халтури на сцені. Вони всіх себе віддають театру і дуже радіють, коли глядач задоволений. Кажуть, найважливішим із мистецтв є кіно. Ні! Найкраще у житті – це книга і театр. Спілкування з живим мистецтвом завжди краще. Кіно можна подивитися хоч десять разів, і воно завжди буде однаковим. А вистава щоразу різна. Кожного разу актори грають її по-іншому. Неможливо двічі зіграти ту саму роль однаково.
Дійсно, театральне мистецтво – поза часом, це скарб, який єднає покоління, зберігає традиції, дарує надію та силу в непрості воєнні часи.
А сцена та публічність багато до чого зобов’язують. От і Тетяна Бессмольна завжди доглянута, охайна, привітна і доброзичлива. На її долю випало чимало випробувань, найважчі з яких – втрата доньки внаслідок важкої хвороби і загибель онука на фронті. Проте ця мудра жінка завжди залишається чуйною, людяною, готовою щиро розділити радість і допомогти у горі. Відповідальна й добросовісна, активна, талановита і креативна особистість, ініціативна, творча, комунікабельна, щира – як у роботі, так і у житті.
Тетяна Миколаївна постійно у творчому пошуці, у підборі репертуару намагається чергувати сучасні вистави з класикою української драматургії. Режисерка залучає до театрального мистецтва молодь, колектив народного аматорського театру поповнюється новими акторами.
Народний аматорський театр бере активну участь у благодійних заходах та акціях на допомогу ЗСУ, допомагає у плетінні сіток, пошитті маскувальних костюмів. Виділяються кошти на придбання матеріалів для волонтерській спільноті «Павучок». Колектив долучається до збору коштів для купівлі військового обладнання і транспорту для ЗСУ місцевими волонтерськими центрами.
Тож усі друзі, колеги, учні та глядачі щиро вітають Тетяну Миколаївну Бессмольну з 75-річчям. Бажаємо їй міцного здоров’я, душевної рівноваги, творчого довголіття, невичерпної енергії та вдячного глядача в залі. Нехай сцена й надалі буде місцем сили, натхнення й радості, а кожна нова вистава – подією, що об’єднує покоління та дарує світло людям.
Хай поруч завжди будуть надійні однодумці, талановиті учні й ті, хто щиро цінує працю й талант. Нехай у серці живе віра, у домі панують тепло й спокій, а життя щедро віддячує за роки самовідданого служіння мистецтву та людям. З ювілеєм Вас, Тетяно Миколаївно! Нехай попереду буде ще багато прем’єр, оплесків і щасливих миттєвостей під світлом софітів.
