Врятовані життя та інші добрі справи Ганни Держакової
31 січня виповнилося 100 років від дня народження Ганни Іванівни Держакової – бібліотекаря, учасниці підпільного руху в роки окупації Олександрії в період Другої світової війни, громадської активістки.
Вона народилася 1925 року в Олександрії в родині Івана та Олени Підгірних. Батько був робітником, мати – колгоспницею. Сім’я проживала на вулиці Енгельса (сьогодні – Бессарабська) у старій хаті, побудованій у середині XIX століття прадідом Ганни.
У 1932 році дівчинка сама записалася до школи №3 (пізніше перейменовану у школу №4): не чекаючи, поки це зроблять батьки, взяла своє свідоцтво про народження і віднесла у навчальний заклад. У школі Ганна була активісткою, відвідувала декілька гуртків, зокрема – історичний, літературний та стрілецький, де здала норму та отримала значок. Мріяла стати лікарем.
У червні 1941 року Ганна закінчила дев’ятий клас.
Тетяна Вальчишена – головний зберігач фондів Олександрійського міського музейного центру ім. А.Худякової – знала Ганну Іванівну особисто. «В окупації вона жила в Олександрії і допомагала підпільникам, оскільки навчалася в одній школі з Олександром Шакало і Михайлом Олефіренком, — розповіла Тетяна. — На початку радянсько-німецької війни в місті були створені табори військовополонених, найбільший з яких розташовувався на території цегельного заводу. Військовополонених пішки гнали з Кременчука до Олександрії. Їх було дуже багато – сотня тисяч. Олександрійці стояли вздовж дороги і могли висмикнути когось із натовпу, сказавши, що це родич. Німці дозволяли це робити. Ганна з батьком також були серед тих, хто таким чином рятував полонених. Потім вони лікували і годували врятованих. Вона дійсно багато сил доклала, щоб урятувати людей, а потім увічнити пам’ять про них. Це було завдання, яке вона поставила перед собою, її особиста ціль – щоб пам’ятний знак був споруджений і встановлений. І вона це зробила.
Ганна Іванівна була дуже простою. Багато ветеранів розповідали про війну як по підручнику – як звикли за радянських часів звеличувати лінію партії, так і не перелаштувалися в роки Незалежності. А Ганна Іванівна говорила щиро і просто, своїми словами, живою мовою – і це викликало довіру. Щоразу, розповідаючи школярам про роки війни, вона пропускала крізь серце події тих років. Це давалося їй нелегко і відбирало багато сил. Але вона, знаючи, наскільки сильно на неї впливають ці зустрічі, ніколи не відмовляла, завжди приходила. Дуже любила спілкуватися з дітьми. Останніми в її житті стали заходи з нагоди Дня визволення Олександрії 6 грудня 2011 року. Вкотре переживши всередині себе трагедію, невдовзі Ганна Іванівна відійшла у засвіти. Її не стало 19 грудня 2011 року».
Під час окупації Ганні та її батьку вдалося врятувати кілька радянських військовополонених. У 1942 році дівчина вступила до підпільної групи П.Маркова. Розповсюджувала листівки та повідомлення, передавала у табір військовополоненим ліки, харчі, одяг, попереджала молодь про облави нацистів для відправок на каторжні роботи до Німеччини, передавала зброю. Крім того, сім’я Підгірних переховувала у своїй хаті двох єврейських дітей. Коли у листопаді 1943 року почалися бої за визволення Олександрії, Підгірні таємно лікували трьох поранених радянських бійців. Перед визволенням міста Ганна і сама була поранена: снаряд розірвався біля неї, осколки влучили у голову та ногу. Молода дівчина на все життя залишилася інвалідом ІІ групи. Але, підлікувавшись, продовжила допомагати людям: працювала у пекарні Райспоживспілки і волонтерила у шпиталі як санітарка.
Після звільнення Олександрії Ганна стала студенткою Олександрійського технікуму політосвіти (зараз – Олександрійський фаховий коледж культури та мистецтв). Одночасно працювала завідувачкою бібліотеки цього навчального закладу. По закінченню технікуму вступила до Черкаського педінституту, але не закінчила його за станом здоров’я.
У 1947 році Ганна Підгірна вийшла заміж і стала Держаковою.
Своє трудове життя Ганна Іванівна присвятила бібліотечній справі: завідувала районною бібліотекою, а потім впродовж 35 років – бібліотекою школи №17 (зараз – ліцей №17), де створила музей. Загальний стаж Ганни Держакової налічував майже 50 років.
Громадська діяльність і патріотичне виховання молоді були для цієї жінки не менш важливими. Почесний член ради Музею Миру, член комісії по роботі з молоддю Ради ветеранів міста, вона брала участь у заходах, присвячених важливим датам Другої світової війни, Голодомору тощо, проводила численні зустрічі зі школярами та молоддю. За клопотанням Ганни Держакової та за її активної участі на місці концтабору біля цегельного заводу був споруджений пам’ятний знак замученим радянським військовополоненим. Він встановлений до 55-річчя Перемоги над нацизмом на вулиці Радянській (тепер – Олексія Скічка). У 2014 році, через три роки після її смерті, там же встановлено пам’ятну дошку Ганні Держаковій.
У Ганни Іванівни була донька Валентина Печена і син, онуки і правнуки проживають в Олександрії.
Колишня директорка Олександрійської міської централізованої бібліотечної системи Жанна Городецька пригадує: «Ми, можна сказати, були сусідками – Ганна Іванівна жила на 14 мікрорайоні, а я на 15. Часто зверталися одна до одної, спілкувалися по роботі. Це була врівноважена, спокійна, позитивна людина, яка з усіма знаходила спільну мову, добра і безконфліктна. Цікава співрозмовниця, з нею можна було поговорити на будь-яку тему».
Ганна Держакова нагороджена орденами «За мужність», Вітчизняної війни, знаком «Партизан України», багатьма медалями. Також серед її нагород – знак «За заслуги перед містом» та орден Княгині Ольги ІІІ ступеня, медаль «Ветеран праці».
Померла 19 грудня 2011 року.
«Я пережила багато в житті: і голод, і холод, і війну, і розруху, — у 2007 році згадувала Ганна Іванівна, яку багато хто чомусь називав Галиною. — З 1944 по 1947 рік навчалася в олександрійському технікумі культурно-освітньої роботи на бібліотечному відділі. Виробничу практику проходила в Кіровоградській ОУНБ ім. Н. Крупської (нині ОУНБ ім. Д.І.Чижевського), запрошували на роботу в бібліотеку. У ті роки жилося важко, тому під час навчання довелося ще й працювати в бібліотеці технікуму культурно-освітньої роботи, була її першою завідуючою. Крім того, чергувала біля поранених в шпиталі, лікувала їм рани, працювала на будівництві.
Після закінчення технікуму була направлена на роботу в Черкаську область. У 1947 році молодою дівчиною повернулася з Черкащини до Олександрії. Звернулася до завідувача районним відділом культури Івана Козіна з проханням про працевлаштування. Він мені запропонував працювати в районній бібліотеці, яку необхідно було відтворити. З 1 березня 1948 року була призначена завідуючою районною бібліотекою. Розпочалася робота з її відродження. Фонду бібліотека не мала, тому з перших днів своєї роботи приступила до його формування. Його було зібрано не відразу. В районній бібліотеці працювала з 1948 по 1949 рік, потім передала фонди Єфросинії Тарасівні Мусулезі, а сама працювала в бібліотеці районного педагогічного кабінету, а з 1951 по 1984 роки – бібліотекаркою ЗОШ № 17. З 1984 року на пенсії. Разом з чоловіком виховала доньку і сина. Тепер радію онукам і правнукам, беру участь в суспільному житті громади міста».
Ганна Держакова залишила по собі добрий слід. Її справи продовжують жити. На власному прикладі ця жінка показала, що і малими силами – силами однієї родини – можна рятувати життя і бути корисними людям та державі.
У першому корпусі Олександрійського міського музейного центру ім.А.Худякової діє експозиція з нагоди 100-річчя Ганни Держакової.
