Бісерні дива Наталії Артюхової
Вона створює дивовижно гарні ґердани, силянки та котильони під мелодії українських пісень, бо її душа співає, коли народжується краса, а сама майстриня почувається щасливою, бо займається улюбленою справою. Її мета – відтворювати орнаменти, мотиви і візерунки старовинних прикрас, що зберігаються в музеях, і популяризувати українське народне мистецтво, показати, як традиції можуть вдало поєднуватися із сучасністю. ЇЇ вироби вражають естетичною довершеністю і скрупульозною майстерністю.
Олександрійка Наталія Артюхова живе у Києві. Членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Міжнародної організації народного мистецтва IOV WORLD належить до тієї когорти талановитих українських жінок, які творять красу, продовжуючи народні традиції. ЇЇ прикраси стали улюбленими у панянок, які носять їх у будні та свята і не лише в Україні, а й по всьому світу: у Європі, США, Японії, Канаді, Індії… Наталія — неодноразова учасниця Всеукраїнської виставки традиційного народного мистецтва «Кращий твір року», а також інших Всеукраїнських та міжнародних виставок. Вона знаходить натхнення в символіці і колориті української вишивки, візерунках кераміки і декоративного розпису і на їх основі створює вже свої авторські твори. Тим самим вона не тільки продовжує, а й розвиває традицію, не даючи їй згинути. 
Наталія закінчила Київський політехнічний інститут, за освітою гірничий інженер-еколог. Професію обрала свідомо і не випадково – продовжила сімейну династію, адже дід і тато були гірничими інженерами. По завершенню навчання працювала за спеціальністю в Олександрії, згодом здобула другу освіту – бухгалтерську, цього разу продовживши мамину справу.
Але одного ранку у 2015 році Наталія заявила рідним: «Буду займатися бісероплетінням». Коли Наталія була ще школяркою, подорожуючи зі своїм класом, у львівському музеї вона побачила бісерні прикраси, які переливалися на сонці і дуже вразили її своєю красою й тонкою роботою. Згодом мама привезла з Трускавця ґердан, який Наталія носила. Тоді ще вона і гадки не мала, що і сама колись створюватиме таку красу, але рукоділлям займалася – в’язала спицями та гачком, вишивала, як і багато хто з її ровесниць. Потім на деякий час хобі було забуте, але в певний момент Наталія про нього згадала і вирішила для себе займатися саме традиційним українським ремеслом. «Доню, ти нічого про це не знаєш, — сказала тоді мама. «Ні, я хочу», — відповіла донька.
Наталія уважно роздивилася ґердан з Трускавця, зроблений золотими руками невідомої майстрині. І розібралася, як зробити таку прикрасу самостійно. Згадуючи про цей початок, вона говорить, що їй дуже допомогла інженерна освіта. За тиждень Наталія вже купила через інтернет станок для бісероплетіння і бісер, склала орнамент, який хотіла відтворити, а за два тижні зробила свій перший ґердан. До речі, цим станком Наталія користується дотепер, хоча є ще три, а той перший ґердан зберігає, як і всі знакові для неї власні вироби, з якими вона брала участь у виставках. Ще не лише пам’ять, а сходинки зростання майстерності. Зазвичай це великі ґердани зі складними орнаментами, не кожна жінка зможе і захоче їх носити, адже вони важкі, тому що бісер – це скло. Проте виставкові варіанти мають бути – вони надзвичайно гарні, демонструють талант і вміння майстрині, привертають увагу і викликають цікавість. Тож, побачивши їх, люди починають цікавитися: що це за прикраса, що символізує орнамент. Наталія носить їх саме з такою метою, дає фотографуватися у своїх виробах: «Скрізь, куди я прихожу, жінки просять приміряти і сфотографуватися, вони не можуть утриматися, та й чоловіки цікавляться, як це зроблено. Тому на всіх виставках я обов’язково проводжу демонстраційні майстер-класи, щоб люди мали уяву про бісероплетіння, бо коли кажеш, що ґердан зроблений на станку, багато хто думає, що треба просто насипати бісер, натиснути кнопочку, і воно саме зробилося».
Робота над кожним ґерданом починається з задуму, потім малюється ескіз, робляться розрахунки, і після цього безпосереднє ткання, створювання китиць. Наталія мріє відтворювати прикраси, які зберігаються в музеях, осучаснювати їх, створюючи на їхній основі нові орнаменти. У неї є силянки, створені за мотивами старовинних закарпатських традиційних прикрас, які носили панянки на початку ХХ століття. Є відтворені прикраси, які полюбляла Леся Українка та її сестри. Є й котильони – чоловічі обереги.
«Бісер в Україні почали використовувати досить пізно, — розповідає майстриня. – У давнину на нашій території було поширене гýтництво — виготовлення виробів із скла, що відоме в Україні понад тисячу років. Але потім, в силу історичних обставин, це виробництво припинилося. Набагато пізніше з’явився італійський бісер з муранського скла, але він був дуже коштовний, ним прикрашали одяг знатні люди. І лише коли в Чехії винайшли спосіб робити опалове скло, бісер став більш доступним для селян, і з другої половини ХІХ – початку ХХ століття його стали використовувати для створення прикрас широкі ланки населення. Приміром, у будні сільська жінка не могла вийти навіть на подвір’я без бодай маленької силянки. Прикраси робилися яскравими, і їхнє призначення було не лише прикрашати жінку, а й захищала віз пристріту, наврочення і пошесті. Ґердани з’явилися у жіночому костюмі пізніше, на Буковині їх спочатку носили тільки чоловіки, а в інших місцевостях – і жінки. Наприклад, космацькі ґердани – яскраві і сонячні, їх одягали до церкви на свята, і ці барви дарували світло навіть у похмурі дні. На Закарпатті прикраси були різнобарвними, чудові й лемківські прикраси кривульки – великі гарні пелерини.
Моя мета – не тільки відтворювати старовинні прикраси. Я б хотіла, щоб жінки знайшли у сучасному гардеробі місце традиційним прикрасам, або зробленим за їхніми мотивами». 
Недарма говорять, що майстри вкладають часточку душі у свої роботи «Іноді працюєш над прикрасою, і у тебе душа співає. Мені дуже подобаються пісні Ніни Матвієнко, я їх часто слухаю, — говорить Наталія. — Дуже люблю стародавню історію, слухаю лекції та розповіді про Трипілля, Україну, це дуже цікаво. Бісер перегорнув все моє життя. Раніше я була націлена лише на родину, виховання сина, цікавилася історією, мала хобі – все в міру. Але, коли почала займатися бісероплетінням, стала шукати літературу, інформацію про традиційні українські костюми та прикраси, побувала у Пирогові – Національному музеї народної архітектури та побуту, познайомилася з багатьма талановитими людьми. Я захоплююся тими, хто створює рукотворну красу. Всі майстри і взагалі творчі люди, приміром, письменники, для мене — дуже світлі люди, які несуть красу. Люди нескінченно вражають мене своєю жагою до життя, прекрасними душами».
У минулому році до Дня народження Наталії Центр української культури та мистецтва зробив подарунок – 40 її робіт роботи майстрині експонувалися в рамках виставки «Бісер вчора, сьогодні і завтра».
Загалом, у житті Наталії було багато виставок. А першою сходинкою до них стала участь у ярмарку до Дня міста Кропивницького. Перший Наталчин ґердан був різнокольоровий на чорному тлі. Потім майстриня-початківець зробила ще декілька у своїх улюблених осінніх барвах, і повезла до Кропивницького. На ярмарку познайомилася з заслуженою майстринею народної творчості України, художницею-килимаркою Олександрою Пренко, яку називає своєю хрещеною матір’ю. Побачивши Наталчині ґердани, вона відразу сказала, що повезе їх до Спілки майстрів. «Спілчани похвалили роботи, але порадили орієнтуватися на старовинну вишивку, з тих пір я так і роблю у ґерданах, а силянки відтворюю ті, що зберігаються у музеях, — розповіла майстриня. — Спілка майстрів мене надихнула. А через півроку мене запросили взяти участь у виставці «Чарівний бісер». Організатори знайшли мене на Фейсбук. Я приїхала, привезла свої ґердани, а у них такі розкішні сучасні вироби з Бельгії, Німеччини, Ізраїлю, Америки. Я спочатку розгубилася, але мене підтримали, взяли вироби на виставку, а потім запропонували показати ґердани в США у місті Мілуокі, штат Вісконсин, де вони були представлені як витвори українських митців. Мені було дуже приємно, це була моя перша закордонна виставка, і це було визнання моєї праці».
За словами Наталії, бісероплетіння – це мистецтво, не комерція, воно не дає великого доходу, але це більше ніж хобі, тому що займає всі думки, вимагає багато часу і стало значною частиною життя: «Родина мене підтримує. Перші ескізи малював на комп’ютері мій син, якому тоді було 15 років. Зараз він і мама – мої порадники і критики, а чоловік говорить: «Роби все, що тобі подобається», я йому вдячна. Бісероплетіння – це моє спасіння, порятунок від темних думок, медитація, в процесі роботи стає спокійно і сонячно на душі».
В Олександрії Наталія вела гурток «Народна творчість» в ЦДЮТ, де діти вивчали вишивку, Петриківський розпис, ліплення традиційної глиняної іграшки, витинанки, і це їм дуже подобалося. В гуртку займалися не лише дівчата, а й хлопці. Наталія проводила майстер-класи і для батьків гуртківців, і в обласному Центрі народної творчості у Кропивницькому, і декілька жінок після цього стали самі виготовляти прикраси з бісеру. Зараз, живучи у Києві, Наталія бере участь у виставках і дає демонстраційні безкоштовні майстерки, проводить і майстер-класи для всіх охочих, бо має мету популяризувати народну творчість, надихнути на вивчення української історії, традицій і коріння: «Я досі не розумію, чому обрала саме традиційне народне мистецтво, адже у мене не було вчителів, просто одного разу вирішила це робити, і це рішення докорінно змінило моє життя. Я багато дізналася про культуру і традиції нашого народу і вважаю, що вони мають бути у сучасному житті, адже це фундамент для майбутніх поколінь, їхньої самоідентифікації, національної свідомості і почуття єдності.
Тому і діти, і дорослі мають розуміти, що це не просто намиста, а велика праця і знання. Коли у мене є можливість спілкуватися з фахівцями, я дуже уважно і проникливо слухаю їх розповіді, бо їхні знання – це скарбниця. До нас дійшло не так і багато зразків ґерданів, силянок. Дрібний бісер нанизували на конячі волосини, тож вироби швидко розсипалися і втрачалися. Дякувати Богу, збереглося багато світлин, але вони чорно-білі, і доводиться тільки здогадуватися, якими були кольори цих прикрас».
Що більше заглиблюєшся – то більше відкриваєшся і більше дізнаєшся. Роботи Наталії є у щорічних каталогах «Народне мистецтво. Кращий твір року», і у неї є ціль — зробити прикраси з усіма традиційними вишивками, які збереглися до наших часів.
Працює майстриня тільки з чеським бісером люкс і першого ґатунку. Японський дуже дорогий, китайський нерівний і не лягає як слід. Перед роботою Наталія сортує бісер, щоб полотно було акуратним, адже для неї насамперед – акуратність, якість і старання. Так Наталія вчила дітей і радить усім майстриням, щоб люди, які побачать ці роботи, сказали: «Так, це дійсно мистецтво»: «Я намагаюся наблизитися до цього. Можливо, хтось робить більш правильно і якісно, але я роблю так, як навчилася сама. На кожного майстра є ще більший майстер, а досконалості немає межі. Ми дружимо з майстринями, вони гарні люди зі світлими душами, ми підтримуємо і навчаємося одна в одної, допомагаємо».
Роботи Наталії Артюхової – традиційні українські прикраси, авторські ґердани, а також сучасні вироби з бісеру – можна побачити, замовити і придбати на її сторінках на хендмейд-супермаркеті «Скриня» , Skrami та інших.
