Вишиті обереги Ольги Томчук
Олександрійський міський музейний центр та етнопроєкт «Вдома» на сторінках у Facebook опублікували віртуальну виставку робіт майстрині Ольги Томчук, яка створює неймовірно гарні й витончені прикраси з мікровишивкою. Вишиті Ольгою власноруч узори на прикрасах не прості – це традиційні давньослов’янські та українскі символи.
Родом Ольга із села Олександрівки Лиманського району на Донеччині. Перед війною вона, фельдшер за освітою, жила у Слов’янську, працювала у медичній галузі. З початком повномасштабного вторгнення спочатку поїхала на Лиманщину до батьків, звідти на Західну Україну, а потім, наприкінці квітня — до Олександрії, поближче до сестри, яка також, тікаючи від війни, оселилася у Лікарівці і забрала батьків. У нашому місті Ольга стала на облік в міськрайонному центрі зайнятості. Її 15-річна донька навчається онлайн на філологічному факультеті у Слов’янському педагогічному ліцеї. На новому витку життя Ольга Томчук продовжує займатися улюбленою справою. Наразі, не враховуючи «переселенських виплат», продаж авторських прикрас – єдине джерело її доходів.
Ольга з дитинства захоплювалася різними видами рукоділля. В її родині усі жінки майстровиті і працелюбні. Шість років тому вона вирішила власноруч створити подарунок для дуже дорогої людини – своєї сестри. Міркувала, чим можна здивувати досвідчену вишивальницю. Переглядаючи інтернет-сторінки, побачила вишукані прикраси Вікторіанської епохи і сучасну мікровишивку. В інтернеті на той час ще не було майстер-класів та схем – усі тонкощі пані Ольга опановувала самотужки, експериментуючи і набуваючи досвіду.
Перший комплект прикрас – кулон, сережки та перстень: рожеві троянди на білому фоні – попри приказку про перший млинець, вийшов вдалим. Сестра, яка веде власний блог в Instagram, від подарунку була у захваті. Звичайно, одягла комплект і прийшла у ньому на роботу. Вражені співробітниці також стали Ольгиними замовницями.
Другий комплект – брошку і сережки – зробила для себе, експериментувала на чорному фоні – червоні троянди, сині квіточки і зелені листочки. Хотіла носити на роботу під білу блузку. Його купила подруга. Ольга не вміла продавати, не знала як скласти ціну, соромилася брати плату за свою роботу. Ця ж подруга замовила і наступний комплект з калиною для подарунку у Німеччину.
Так минув рік. Сестра і подруги переконували Ольгу продавати свої роботи через інтернет, але вона вагалася. Складно було не стільки заявити про себе, як налагодити сам процес продажу. Та згодом наважилася: у 2017 році створила і дотепер активно веде сторінку у Facebook. У неї є постійні замовники, а прикраси Ольги Томчук носять досить відомі в Україні та за кордоном люди. Роботи майстрині є в США, Італії, Німеччині, Франції, Іспанії, Польщі, Єгипті. Тільки за минулий рік вона виготовила понад 80 прикрас – без урахування повторів.
Спочатку Ольга вишивала вечорами і ночами після роботи. Звичайно, не висипалася. Але то був азарт творити. Бо свої мікрошедеври майстриня і сьогодні створює насамперед для душі, для втілення своїх ідей. У товстому записнику, куди пані Ольга записує задуми, ще дуже багато планів. Творчість для неї – це понад бізнес, це прояв мого внутрішнього, можливість реалізувати себе.
У роботі майстриня використовує канву для мікровишивки, маленькі п’яльця діаметром 5 сантиметрів, тонкі голки для вишивання і нитки муліне. На білому тлі вишивати легше, тому що добре видно клітинки, а темне потребує додаткового підсвічування або натирання тканини милом або крейдою. Ольга працює без окулярів і збільшуваного скла. А робота у неї дуже кропітка: на кожну вишиту квіточку для ефекту об’єму потрібно не менше п’яти відтінків.
Майстриня може працювати у будь-якому стилі. Але для себе визначила, що найближчий, найдорожчий та найдушевніший – українська етніка. Сьогодні вона працює з косівською керамікою та камінням. В її прикрасах глибинні, сакральні, великі сенси зашиваються, вплітаються мікрохрестиками й стають високохудожніми ексклюзивними потужними оберегами для власників.
14 жовтня на сторінці пані Ольги з’явилася світлина її авторського намиста «Мавчині чари». У вишивці – старослов’янський оберіг Мокош – та, що плете Долю, і реп’ях щастя, удачі, назва якого красномовно говорить сама за себе. Намистини — змійовик та ангеліт — відчуваєте міць та тонкість поєднання цих каменів? Бо українська Жінка споконвіку — чарівниця-захисниця.
– Я безмежно вдячна нашим захисникам – чоловікам, — зі сльозами на очах говорить Ольга. — Але жінки відіграють не менш важливу роль. Вони подають набої, працюють на фронті і в тилу, забезпечують чоловіків всім необхідним, ростять дітей і наповнюють життя любов’ю, гармонією та змістом. Я бачу, як останнім часом жінки очоловічуються. А мені цього дуже не хочеться. Жінка має залишатися жіночною.
Багато жінок пишуть Ользі, що відчувають від прикрас якесь особливе тепло. Дехто з втікачів від війни розповідав, що разом із документами та ліками поклав у «тривожну валізку» Олині вироби як найдорожчі речі. Майстриня не завжди закладає у свої доробки сакральний зміст або символізм, але ті, хто носить її прикраси, називає їх оберегами і вірить, що вони бережуть і рятують від зла.
— Я роблю прикраси, вкладаючи у них душу, віддаючи всю себе. Коли працюю, абстрагуюся від усього, повністю занурююся у творчість, — ділиться відчуттями майстриня.
У кожної роботи власна історія, задум, навіть настрій. Найскладнішою була «Мамина хустка» — п’ять кулонів на червоній нитці. Ольга вишивала її впродовж тижня з ранку до вечора. Зазвичай на виготовлення комплекту йде два-три дні.
Також вона робить прикраси і для чоловіків та дітей. Її роботи замовляють як для себе, так і на подарунки. Схеми бере в інтернеті або замовляє тим, хто вміє перекласти малюнок мовою хрестиків. Перш ніж приступити до виготовлення замовлення, переглядає світлини і будь-яку доступну інформацію про людину, яка носитиме прикраси – щоб зрозуміти, яка вона, чим живе, що їй пасуватиме. Найбільше Ольга цінує, коли замовники довіряють їй створити прикрасу на свій смак – це для неї найвищий прояв довіри.
В Олександрії Ольга оцінила затишок і компактність, охайність і велику кількість зелених насаджень. А ще – людей: привітних і доброзичливих. Сподобалося, що у нас можна вільно спілкуватися українською. Взагалі Олександрія дала Ользі відчуття захисту і спокою. Їй хотілося віддячити місту за гостинність. Одного разу побачила в інтернеті, що в музейному центрі проводитиметься майстер-клас із виготовлення воскових квітів. Побувала на ньому, а ще -на екскурсії «Гончарні дива», адже давно мріяла посидіти за гончарним колом, працювати з глиною. І вирішила подарувати музею свій виріб — намисто з Косівської кераміки і стилізований дукач, виконаний в техніці мікровишивки.
В етнографічному куточку музейного центру Олена, за її словами, відчуває неймовірну енергетику. Тому приходила на екскурсію вдруге, і планує ще – хочеться запам’ятати побільше з величезного потоку корисної інформації. Віртуальна виставка стала першим кроком співпраці.
Ми спілкувалися з пані Олею у свято Другої Пречистої, 14 жовтня – на Покрову. А це і жіноче свято також. «Хочу побажати нашім жінкам, щоб вони цінували себе, вміли бачити свою цінність, — сказала наостанок майстриня. – Ще бажаю жіночності і мудрості. Якщо є ці складові, все решта прикладеться». 
Читайте також: «Вдома» — теплий проєкт про родинну історію — Заметка — Новини Олександрія (zametka.in.ua)
