«Вдома» — теплий проєкт про родинну історію
Пам’ятати своє коріння, знати свою історію і передавати її наступним поколінням – важливо, цікаво і завжди актуально. Загальна історія краю і держави складається з родинних пазлів. Навколо нас багато предметів і об’єктів давнини, які можуть стати провідниками у минуле, варто лише побачити і торкнутися їх.
В Олександрії на базі міського музейного центру створений етнографічний проєкт «Вдома», в рамках якого в місті та селах району збираються старовинні світлини, одяг, прикраси, посуд, пісні, рецепти тощо. Його започаткувала молодша наукова співробітниця центру майстриня Олена Мітюріна, яка стала відомою після розголосу історії з її восковим вінком, що потрапив на сторінки української версії журналу Marie Clair.
Два роки Олена працювала художнім керівником у новопразькому Будинку культури. За цей час їй вдалося створити невеликий музей етнографії. Олена говорить: у Новій Празі це було нескладно – у селищі традиції знають, пам’ятають і зберігають майже у кожній хаті. Тож за допомогою жителів селища збирали рушники, кераміку, знайшли автентичну сорочку, багато реманенту (інвентаря, хатнього начиння). Усього у музейній кімнаті понад 300 експонатів.
Цьогоріч Олену запросили працювати до Олександрійського міського музейного центру «Мені пощастило, що є небайдужі люди, яким теж цікаво, щоби в Олександрії розвивався етнографічний рух, — зазначає майстриня. — Проєкт «Вдома» створений задля того, щоб об’єднати всіх, хто готовий долучитися до цієї справи – для всіх, хто відчуває себе в Україні вдома».
Натхненням для Олени став етнографічний проєкт «Баба Єлька», що вже чотири роки працює у Кропивницькому. Його метою є пошук, дослідження та популяризація знань про Кіровоградщину початку ХХ століття. На сьогодні «Баба Єлька» здійснила понад 70 експедицій, записала більше 700 українських пісень, зібрала багато рецептів, неодноразово проводила виставки та інші заходи.
Два місяці Олена працює в Олександрійському міському музейному центрі, а проєкт «Вдома» був започаткований трохи більше місяця тому. Майстрині хотілося створити тепле, живе середовище, яке поєднує простих людей, дає їм можливість відчути власне коріння, причетність до історії своєї малої батьківщини і не відчувати себе серед експонатів. Сама розробила і логотип. На ньому – фрагмент стародавнього ришкованого рушника, який є в експозиції. «Все, що зберігається і експонується наразі в етнографічній світлиці музейного центру в рамках проєкту «Вдома», знайдене в нашій місцевості, в межах Олександрійського району, — пояснює Олена. — А регіон у нас поліетнічний. Тут оселялися приїжджі з інших територій – Катеринославщини, Полтавщини, Західної України. І ці хвилі міграції, які проходили крізь нашу область, залишали по собі відбитки культури інших регіонів. Полтавську сорочку, тернопільський горсик не сплутаєш ні з чим іншим. А що стосується Кіровоградщини – навіть у досвідчених етнографів є певні складнощі: вони вдивляються в деталі і роблять висновки, традиції якої місцевості використані, приміром, в оздобленні одягу. Тобто, у нас такий собі мікс традицій». 
Речі, які десятиліттями зберігалися як сімейні реліквії, приносять до музею олександрійці. Світлини, одяг і рушники надала художниця і реставраторка ляльок Віра Дабіжа. «Розмовляємо з людьми, і ті, кому цікаво, відгукуються. Тому що це – теплі спогади про їхнє дитинство», — говорить Олена. В етнографічній світлиці є жалобний рушник з чорною вишивкою, весільне вбрання нареченої 1895 року з Лисої гори в Олександрії. Є уставкова сорочка, кирсетка, фартух і спідниця. Одні з перших експонатів – старі вінчальні ікони. Є хатнє начиння і багато іншого.
«Вдома» має власну сторінку в Facebook, і на ній майже щодня публікуються цікаві розповіді про експонати і анонси майстер-класів. «Вдома» уже пройшли майстер-класи з оздоблення ікон, з гончарства.
Олена захоплюється фотографією і займається різними видами рукоділля, серед яких вишивка і прядіння. Зараз пере вовну, буде прясти на старовинній прядці.
Перед нашою зустріччю Олена саме отримала посилку: їй прислали старовинний весільний вінок з Київщини і замовили виготовити його точну копію – репліку. Вощенням паперових квітів майстриня займається понад два роки. Вчилася самотужки, за допомогою інтернету. Ця техніка у минулому була дуже поширена в різних регіонах України. Такими виробами прикрашали ікони – робили оклади. Українці ж бо сприймали Бога не караючою вищою силою, а захисником і порадником, тому прикрашали ікони у своїх оселях барвисто.
До речі, волонтерки проєкту «Баба Єлька» мали приїхати і до Олександрійщини. Відвідини були заплановані на 24 лютого – дівчат з Кропивницького чекали нащадки новопразьких майстринь Мотрі Косатої та Олени Григір, віночки яких можна побачити на старих весільних світлинах. «Баба Мотря Косата 1886 року народження, померла у 1973 році на Великдень. Її правнучка живе і працює у Новій Празі, — розповідає Олена. – А першою, кого я знайшла, була Олена Пилипівна Грігір. Від неї мені дістався мішок з матеріалами – віск, старий гофропапір, форма-вибійка. Онук Мотрі Косатої, який у дитинстві допомагав бабусі, показав, як вона згинала папір, аби форма пелюстки була натуральною. Ми готувалися до зустрічі кропивницьких волонтерок, уже і хліб був напечений, і голубці натушковані. Але… почалася війна».
«Зараз готуємося виїхати в етнографічну експедицію до Головківки, — ділиться планами етнографиня. — Особисто для мене це дуже цікаво. Олександрія на початку ХХ століття була повітовим містом. Тут були робота, гроші, рух, сюди приїздили люди. Сусідня Нова Прага розташована уздовж траси. І вона дуже швидко вивітрила українські традиції. Серед етнографічних матеріалів Івана Бесараба, написаних у 1916 році, є відомості, що вбрання у Новій Празі подібне міському, національного не вдягали. А Головківка стояла осторонь цього руху, і я сподіваюся, давні традиції затрималися там довше, тож можна знайти багато цікавого. Дуже на це сподіваюся».
Отже, кому цікаво, долучайтеся. Маємо створити в Олександрії ще один теплий осередок історії рідного краю. Якщо у вас є речі, які ви можете надати для експозиції музею, рецепти традиційних страв, світлини (для сканування і збору відомостей) або ви просто готові допомагати – приходьте, «Вдома» вам завжди раді.
«Хотілося б зібрати, синхронізувати матеріал і популяризувати етнографію, — ділиться планами Олена. — Щоб наші діти мали уявлення, в якому місці вони живуть. Щоб вони не просто чули про українські традиції на уроках народознавства у школі або по телевізору. Нам здається, що історія твориться десь, а не у нас, кимось пишеться, а ми лише читаємо. Насправді історія створюється тут і зараз – у кожному дворі, в кожній родині. І ці маленькі часточки є основою великої загальної Всеукраїнської історії. Кожна родина – невичерпне джерело інформації. Нам потрібні помічники. Ми залежимо від небайдужості людей – наскільки самі захочемо пізнати себе, зануритися у своє коріння, відстежити шлях, який пройшли люди, що жили на нашій території, згадати себе і поділитися цим. Етнографія і зацікавлення традиціями завжди актуальні і будуть переживати ренесанс, відродження після війни. Давайте разом напишемо нашу історію».
Раніше ми повідомляли: Старовинний весільний вінок з Нової Праги – на шпальтах журналу Marie Claire — Заметка — Новини Олександрія (zametka.in.ua)
5 Comments