«Доньки» — це про мрії, які здійснюються
Чому Наталія Могилевська збирає аншлаги на своїх моновиставах? Тому що вона справжня. І глядачі це відчувають. 9 березня народна артистка України представила в Олександрії свою другу виставу – «Доньки». «Вимкніть свої мобільні телефони і приготуйтеся до інтимної розмови зі мною», — звернулася вона до залу перед початком дійства. Публіку ці слова інтригують, але люди ще не знають, що на них чекає попереду. Півтори години максимально відвертої автобіографічної сповіді, перемеженої влучними піснями та потужними віршами, які б’ють у саме серце. А коли емоції досягають піку, Наталія, аби остаточно не довести народ до краю, вміло зменшує оберти, переключаючи розповідь на гумор, побудований на плітках про неї. Вміння сміятися над собою – якість сильної особистості.
Після небувалого успіху моноспектаклю Наталії Могилевської «Я вдома» артистка вирішила порадувати глядачів новою роботою. Прем’єра «Доньок» відбулася 19 грудня в Києві на сцені Драматичного театру їм. Лесі Українки.
«Якби мені хтось декілька років тому сказав, що я з подружками буду писати виставу, таку ніжну та красиву, де я розмовляю з мамою та розповідаю про свої мрії… Що в ніч, перед прем‘єрою, під час ракетних обстрілів, я не буду спати, не зможу в день спектаклю вчасно переїхати міст, коли лунає тривога, і я не буду знати, чи прийдуть глядачі у зал… я би в житті не повірила! Але це наше сьогодення. Ні хвилини не жалкую ні про що! Дуже пишаюся нашим вмінням українців продовжувати радіти життю, любити, бути щасливими, вірити, народжувати та створювати найкраще! Незважаючи на війну! Ми всі – герої! І чим страшніші ракетні обстріли, тим більше любові та надії у моїх спектаклях!», – прокоментувала виставу Могилевська.
Ті, хто бачив першу моновиставу – «Я вдома» — досі під враженнями, які «Доньки» не змогли перевершити. Особисто я спочатку побачила «Доньки». Порівняти немає з чим. Тому на мене «Доньки» вплинули сильно і ефектно. Можливо, тому що я також жінка, донька, мама, і те, про що так щемно і чуттєво розповідає Наталія, мені близько і зрозуміло.
Про що ця вистава? Про життя, думки і переживання дорослої дівчинки. Максимально відверто, щиро і правдиво. Тут і дитячі та юнацькі спогади, і свого роду каяття перед мамою і перед собою колишньою. Надії, мрії і сподівання у різні періоди життя. Намагання простежити Господнє провидіння. «Розбір польотів». Розповідь про життя – під час карантину і війни, про відвідування дитячих будинків, шпиталів. Про кохання, яке приходить несподівано, і яке треба заслужити. Про вміння бачити знаки долі і розуміти причини і наслідки. Про призначення. І ще багато про що – кожен глядач побачить, почує, зрозуміє крізь призму власного досвіду.
Наталія присвятила «Доньки» жінкам. Бо навіть у найстрашніші часи кохання і життя тривають, і саме вони – запорука нашого майбутнього. Так має бути.
А ще Могилевська говорить про посвяту цієї моновистави саме жінкам України, які зараз героїчно переживають цю війну, піклуються про дітей, проявляючи милосердя та стоїцизм. Це історія про матерів, які чекають на своїх синів з війни, жінок, на плечах яких турбота про рідну домівку, підтримку життя українських міст. Про те, що навіть під час війни, завжди є місце любові та милосердю.
Вистава наповнена ніжністю, коханням, натхненням та молитвою про Боже благословення бути матір’ю. І вона дійсно збирає аншлаги в усіх містах, де Наталія її презентує. Неможливо залишитись байдужим до таланту співачки і актриси, до манери виконання, подачі і глибоких сенсів, закладених у кожну складову дійства.
Звідки у Наталії беруться сили, аби щодня у різних містах максимально викладатися на сцені, емоційно «вигортаючи» навиворіт власну душу? Не знаю. Це реально дуже важко. Але вона вміє. І це великий талант – залишити все за кулісами і вийти до глядача такою, як є, дарувати свою силу, енергію, надію, вселяти впевненість, що все буде так, як треба. Все буде так, як хоче Жінка.
Окрема подяка суперпрофесіональному акомпаніатору, постановниці Ользі Семешкіній, продюсерці Нонні Кондрашовій та всій команді народної артистки України.
