Книга про Людину, Інтелігента, Вчителя

Цьогоріч, як і багато років поспіль, талановитим прозаїкам, поетам, літературознавцям та публіцистам вручатиметься особлива творча відзнака – обласна літературна премія імені Євгена Маланюка. За підсумками таємного голосування конкурсної комісії у Кіровоградській обласній раді визначено переможців. Ними стали: у номінації «Поезія» – Володимир  Яремчук, у номінації «Проза» – Інна Немирована й  у номінації «Літературознавство та публіцистика» – Іван  Задоя з твором «…Сонечку мого життя». Книга присвячена журналісту, письменнику і викладачу Олександрійського педучилища Сергію Тасіну (Гончарову). Нагородження лауреатів премії відбудеться 2 лютого в обласній бібліотеці для юнацтва імені Євгена Маланюка. Та Іван Задоя на нього не приїде – одужує після хвороби.

Іван Задоя — український письменник, літературознавець, філолог, журналіст, новеліст. Член Національної спілки письменників України. З Олександрією його пов’язують роки навчання. Він закінчив шкільний відділ Олександрійського педучилища, а потім – українське відділення філологічного факультету ім.Мечникова. Працював на педагогічній роботі, був журналістом. Нині – головний спеціаліст управління діловодства та контролю Одеської обласної державної адміністрації. Заслужений працівник культури України, автор книг про поетів, імена яких пов’язані з Олександрією, – Леоніда Чернова (Малошийченка) та Бориса Нечерду. «…Сонечку мого життя» присвячена ще одному літератору – Сергію Гончарову (псевдонім – Тасін). Це – штрихи до біографії Сергія Тасіна, здебільшого – епістолярна спадщина, листування, але є і твори Сергія Григоровича, світлини, цікава біографія, написана І.Задоєю, й автобіографічні дані. Автор говорить про героя своєї книги: «Вражає його незмірно багатий духовний світ, уміння підставити плече, розрадити, підтримати, посприяти. Він постійно переймався клопотами інших, горою ставав на захист скривджених. Заворожував чемністю, лагідним серцем, щирою усмішкою. Умів слухати і чути. Він був справжньою Людиною, справжнім Інтелігентом, талановитим Учителем.  Ця невелика книжечка – данина пам’яті журналісту, письменнику, викладачеві Олександрійського педагогічного училища Сергію Григоровичу Тасіну (Гончарову).

Книга вийшла друком у видавництві «Астропринт» (Одеса) у 2020 році, тираж – 300 примірників.

У біографічній розповіді про героя книги автор пише: Сергій Григорович Гончаров – письменник, журналіст, зірка якого яскраво спалахнула у 1920-1930-х роках. Дружина С.Гончарова, Катерина, – сестра Леоніда Чернова (Малошийченка). У 1946-1949 роках С.Гончаров працював у редакції газети в Олександрії, як зазначав А.Кохан – писав багато і добре: «Це та людина, яка завжди духовне ставила вище за матеріальне. Такі люди прикрашають світ».

Сергій Гончаров народився 18 жовтня 1902 року на Катеринсавщині. У нього була сестра-близнюк Тася, яка померла від тифу у 1921 році. На спомин про неї Сергій і узяв літературний псевдоним. Батько пішов з життя, коли дітям було по 9 років, і мати набідувалася, підіймаючи малих на ноги. З 1906 року сім’я жила у Новостародубі (таку назву написав С.Гончаров. – Авт.), а з 1911 – в Олександрії. Сергій три роки вчився у народній школі, потім у вищій початковій школі Олександрії, згодом – в учительській семінарії. За радянського часу закінчив соціально-економічний технікум.

Трудове життя почав у 1919 році як агітатор і розповсюдник агітлітератури. Служив в армії. Працював газетярем і вважав газетну працю за початок літературної творчості. Півтори роки жив в Одесі, працював на кінофабриці асистентом сценічного майстра. Перші вірші і новелу С.Тасіна біло надруковано 1927 року у журналі «Нова генерація». Друкувався у центральних газетах і журналах України, автор книг «Живі і мертві», «Шляхами перемог», «Мощный паровоз Ф-Д» та інших. Писав сценарії. Був особисто знайомий з Миколою Трублаїні, Володимиром Сосюрою, Юрієм Яновським, Олександром Довженком, Миколою Хвильовим, Остапом Вишнею.

В Олександрійському педагогічному училищі Сергій Григорович працював із 1938 по 1966 рік. Викладав українську мову і літературу, дитячу літературу. Вчив майбутніх вчителів. Завдяки легкому характеру завжди знаходив спільну мову з усіма, був відвертим, щиросердним, чесним і життєлюбним. По виходу на пенсію був активним читачем бібліотеки ім. Чижевського, цікавився тибетською медициною. Невибагливій у побуті, жив у непримітному будинку на вулиці Пролетарській (тепер – Святомиколаївська). Сьогодні цього будинку, в якому народився Леонід Чернов, уже немає. Пішов з життя 29 липня 1988 року. І залишив яскравий слід у душах усіх і кожного, хто його знав і мав щастя з ним спілкуватися. Як от і у Івана Задої – вдячного учня Сергія Тасіна.

Ім’я  Сергія Тасіна – вже третє, яке повернув олександрійцям із забуття Іван Задоя. Першими були Леонід Чернов (Малошийченко) і Борис Нечерда. Їхня літературна спадщина збагатила скарбницю духовності.

Раніше ми повідомляли: Вийшли збірки поезій Анатолія Штанька і Світлани Лантух — Zametka — Новости Александрии

Твори олександрійської поетеси увійшли до посібника — Zametka — Новости Александрии