В Олександрії презентували агробестселер
19 листопада, у тисячний день нескореності та незламності України, в Олександрії побувала Анжела Савченко – українська краєзнавиця, керівниця туристичної компанії «Київські фрески», лідерка Клубу інтелектуального туризму, ініціаторка авторських проєктів і маршрутів, присвячених громадським діячам та лідерам українського руху кінця ХІХ — початку ХХ ст. Ця енергійна та ерудована пані є промоутером внутрішнього туризму, який базується на відвідинах маловідомих, але дуже цікавих куточках України і розповідях про видатних українців. Краєзнавиця чітко вивіряє фактаж, а її екскурсії є реальними просвітницькими мандрами, допомагають побачити цікаве та прекрасне у простому і відкрити для себе заново країну та її історію.
«Не можна любити країну, не знаючи її, адже байдужа до країни і держави людина просто не здатна її розвивати і змінювати на краще, а літературу чи історію України краще вивчати на конкретних історичних об’єктах, а не дистанційно, з підручника, — говорить Анжела Савченко і додає — Малі міста – безцінні враження».
До нашого міста пані Анжела завітала з презентацією упорядкованого нею видання агробестселера Євгена Чикаленка «Розмова про сільське хазяйство». В Олександрійському міському музейному центрі ім. А.Худякової вона зустрілася з учителями історії, географії та української мови Приютівської громади, а також відвідала Олександрійський аграрний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету. Зустрічі організувала завідувачка відділом краєзнавства міського музейного центру Ольга Божко, яка провела для гостей екскурсії закладом, познайомила з науковцями-дослідниками Олександрійщини та Кіровоградщини, розповіла про освітні заклади міста у різні часи та їхню діяльність. Діалог з педагогами був націлений на співпрацю у напрямках наукової діяльності, туризму, участі у спільних проєктах.
Упорядкована Анжелою Савченко книга Євгена Чикаленка «Розмова про сільське хазяйство» стала першим виданням, надрукованим в Україні з початку повномасштабного вторгнення. Книга вийшла друком у Харкові у травні 2022 року. Наклад – 1000 примірників. На сьогодні майже всі вони уже розійшлися бібліотеками та музеями України. У виданні зібрані п’ять брошур, написані Чикаленком, які будуть цікаві усім – від фермерів до городників: «Чорний пар і плодозмін», «Худоба: коні, скотина, свині та вівці», «Сіяні трави, кукурудза та буряки», «Виноград», «Сад». У книзі у формі розмови із селянином оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п’ять років добивався її видання, оскільки українська мова на той час була забороненою. Видавець – Санкт-Петербурзьке товариство загальнокорисних і дешевих книжок для народу. На всіх брошурах штампи: рекомендовано для використання у навчальних закладах.
Краєзнавиця виявила бажання відвідати Олександрію не випадково. У 1875-1881 рр. Євген Чикаленко навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі в одному класі з Панасом Тобілевичем (Саксаганським) та Олександром Тарковським (батьком поета Арсенія Тарковського та дідом кінорежисера Андрія Тарковського). Був учасником Єлисаветградського народницького гуртка «Громада». Певний час квартирував у будинку Тобілевичів. У своїх «Спогадах» Євген Харлампійович згадував єлисаветградський період та спілкування з родиною Тобілевичів, завдяки якій все глибше переймався духом українства.
Анжела Савченко за фахом – вчитель української мови і літератури. Понад 20 років вона подорожує Україною разом з однодумцями, яких об’єднав інтелектуальний туризм. Але не любить «попсових» маршрутів – ніколи не їде туди, куди всі. «Мандри багато чого дають. В мандрах ти бачиш іншу Україну. Жодна книжка тобі не дасть цього живого контакту. Показувати Україну без її видатних людей неможливо, адже будь-яка країна – це перш за все люди. В процесі мені відкривалося все більше і більше, і я була здивована, що величезна когорта достойних людей, які створювали Україну, залишилася поза увагою і пошаною, — відзначає пані Анжела. — Я вважаю Євгена Чикаленка однією з найбільш важливих історичних постатей України. «Кобзар» Тараса Шевченка видавався в Україні регулярно, друга за популярністю в українців книга — «Розмова про сільське хазяйство» Євгена Чикаленка. Загальний тираж своєрідної популярної енциклопедії склав півмільйони примірників».
Минулого року Анжела Савченко побувала на могилі Євгена Чикаленка. Під час зустрічі з педагогами вона показала презентацію і дуже цікаво розповіла про життя Євгена Чикаленка. Євген Чикаленко – не лише аграрій, який багато в чому випередив свій час, а ще й меценат, видавець, публіцист, громадський діяч, який відмовився стати гетьманом України. Людина, що є прикладом великого патріотизму, працелюбності та віри у свій народ, у свою справу. Він автор вислову «Легко любити Україну до глибини душі. А ви спробуйте любити її до глибини кишені!» Фінансував єдині українські газети «Громадська думка» та «Рада». Як меценат заснував власний фонд допомоги українським письменникам. Серед інших у ньому були Іван Франко та Михайло Коцюбинський. За свій кошт Чикаленко видав знаменитий словник Бориса Грінченка і не тільки. А ще забезпечив будівництво Українського академічного дому у Львові. Коштів для української літератури Євген Харламович ніколи не шкодував. Також благодійник мав дружні зв’язки з родиною композитора Миколи Лисенка та родиною Косачів — письменницями Оленою Пчілкою та Лесею Українкою. Вони мешкали на одній вулиці — недарма її неофіційно звали тоді «Українською». Крім того, Чикаленко заснував премію за найкраще написану історію України.
Народився Євген Чикаленко 9 грудня 1861 року в селі Перешори (нині Подільський район, Одеська область) у родині секретаря повітового суду. Мати його походила з польсько-української родини дворян, донька очільника повітового суду, не захотіла сільського життя, і батько відвіз її назад до батьків, а дітей залишив собі. Їх виховувала тітка, татова сестра. Спочатку старшого Івана, а потім і молодшого Євгена батько відвіз на навчання до Одеси – до пансіону Рандаля. Там Євгена вперше булили за українську мову. Навіть брат рекомендував йому говорити французькою, якої вчила мати. У 1875—1881 роках Євген навчався в Єлисаветградській реальній школі. Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ), де був активним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку, за участь в якому був заарештований і перебував 5 років під наглядом поліції в селі Перешори. В університеті познайомився з курсисткою Марією Садик, родом із Лубенщини, з якою 1883 року вирішили побратися.
На той час батько вже помер. Тож Євген Чикаленко починає господарювати в родинному маєтку самостійно. У цей час експериментує як агроном, навіть у посушливі роки домагається хорошого врожаю на своїх полях. Він не був найбільшим землевласником у своєму краї, але використовував землю дуже ефективно. Вперше застосував на практиці методику чорного пару, використовував техніку виробництва заводу Ельворті, фірми «Форд». В Перешори почали приїздити делегації для переймання досвіду, а господарство визнали зразковим. Також Чикаленко мав понад 1000 вакцинованих вівець, а також коней, корів, свиней. Один із перших почав вирощувати виноград. За свою аграрну діяльність нагороджений двома імператорськими медалями. Пізніше купив маєток у селі Кононівка (Черкаська область). Пише і видає практичні поради для сільського господарства: «Розмови про сільське хазяйство» у 5 книгах .
Під час Першої світової війни ховався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві; з початком революції 1917 року повернувся до Києва. Саме Чикаленко був ініціатором скликання Центральної Ради. Він також закликав Михайла Грушевського повернутися з Москви й очолити цей орган. Водночас сам участі в політичній діяльності не брав.
У січні 1919 року виїхав до Галичини, з 1920 року перебував у Рабенштайні (Австрія). В еміграції жив дуже бідно. Переніс 13 операцій на шлунку і кишківнику. Українська газета «Свобода» в США навіть оголошувала збір коштів на його лікування. Помер 20 червня 1929 року в госпіталі в місті Подєбради, в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори. Але його заповіт не було втілено в життя.
У Львові з ініціативи Шептицького Євгену Чикаленку відкрито пам’ятну дошку на знак того, шо він виділив 1000 карбованців на будівництво гуртожитку для студентів Політехнічного інституту. Єдине погруддя Чикаленку встановлене на станції Мордарівка. У Києві на Кропивницькому на честь Євгена Чикаленка названі вулиці.
Пані Анжела Савченко подарувала для краєзнавчого відділу Олександрійського міського музейного центру ім. Худякової та бібліотеки Олександрійського фахового аграрного коледжу по одному екземпляру агробестселера Євгена Чикаленка «Розмова про сільське хазяйство».
Наступного дня дослідниця разом з Ольгою Божко відвідала літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого у Кропивницькому, а також обласну наукову бібліотеку ім. Д.Чижевського.
«Олександрія, де є над чим поламати мізки. Місто, що має власний театр і глибину театральну традицію. Місто, де народився Дмитро Чижевський. Ще непогано зберіглася житлова забудова й будівлі навчальних закладів поч. ХХ ст. Є що подивитися, є про що послухати і є цікаві люди, з якими обовʼязково варто зустрітися. Наші мандри до малих міст – це висловлення підтримки й відкриття історії України, про яку не пишуть в підручниках», — написала пані Анжела після відвідин нашого міста. Чекаємо наступних зустрічей!
