Леонід Попов: про космос і про себе
Цьогоріч Почесний громадянин Олександрії Леонід Попов відзначає подвійний ювілей — своє 80-річчя і 45-річчя з дня свого першого польоту в космос. 9 квітня 1980 року відбувся запуск космічного корабля «Союз-35»,що доставив на орбітальну станцію Леоніда Попова та Валерія Рюміна.
Під час 185 діб, проведених на орбітальній станції «Салют-6» Л. Попов і В. Рюмін зробили тисячі знімків земної поверхні, демонтували і замінили на нові ряд приладів, доставлених на орбіту вантажними кораблями «Прогрес», відрегулювали і настроїли наукову апаратуру. Також було здійснено великий обсяг науково-технічних і медико-біологічних досліджень і експериментів. 11 жовтня 1980 року космонавти Л. Попов і В. Рюмін повернулися на Землю. Апарат космічного корабля «Союз-37» приземлився біля міста Джезказгана. За здійснення тривалого польоту і проявлені при цьому мужність і героїзм Л. Попову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Наш знаменитий земляк Леонід Попов – льотчик-космонавт, двічі Герой Радянського Союзу, народився в Олександрії 31 серпня 1945 року.
Його сестра Лідія Магера згадувала: «Під час Другої світової війни ми перебували в евакуації в Оренбурзькій області. Щойно тато, який був поранений під час боїв і лікувався у госпіталі, почув, що звільнили Олександрію, відразу поїхав додому. У березні 1944 року і ми з мамою повернулися до нашого будинку на вулиці Гайдара (сьогодні – Верхньо-Головківська. – Авт.), який батьки збудували до війни. Там у 1945 році і народився Льоня. Пам’ятаю, як прокинулася вранці: вдома нікого немає, за вікном дощ наче з відра, і тут з вулиці зайшов тато: «Доця, у тебе є братик!»
У перший клас Льоня пішов до Новопилипівської школи на вулиці Примакова, 92 (сьогодні – Таврійська. – Авт.). Ця будівля збереглася донині. Закінчив тут 7 класів, а потім перейшов до школи №6, де отримав повну середню освіту. Ліцей № 17 вважає Леоніда Івановича своїм тому, що цей навчальний заклад є правонаступником Новопилипівської школи.
Отже, у 1962 році Леонід Попов закінчив середню школу № 6, після чого працював слюсарем на електромеханічному заводі. У 1968 році закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків. Служив льотчиком-випробувачем у Військово-повітряних силах. У 1970 році був зарахований до загону космонавтів. У 1976 році без відриву від роботи в центрі підготовки космонавтів закінчив Військово-повітряну академію імені Юрія Гагаріна. За десять років Леонід Іванович пройшов повний курс підготовки до космічних польотів.
Леонід Попов здійснив три космічних польоти: у 1980 р. з Валерієм Рюміним, у 1981 р. з Думітру Прунаріу (Румунія) і у 1982 році з Олександром Серебровим і Світланою Савицькою.
Загалом наш земляк перебував у космосі 200 діб, 14 годин і 45 хвилин.
24 липня 1981 року Двічі Герої Радянського Союзу Л. Попов і В. Рюмін відвідали Кіровоградщину, а 25 липня – Олександрію. У 1986 р. Леонід Попов особисто передав Олександрійському народному краєзнавчому музею речі, які були з ним у космосі: скафандр і спеціальне крісло для зльоту та посадки; костюм для роботи на орбітальній станції; масажний костюм, прив’язну систему до крісла, які використовуються у стані невагомості; спортивний костюм програми «Інтеркосмос»; гігієнічні засоби, їжу космонавтів.
Скафандр та спеціальне крісло для зльоту і посадки є унікальними експонатами Олександрійського міського музейного центру, вони були зроблені спеціально для Леоніда Попова та існують в єдиному екземплярі. Скафандр і крісло ідеально відповідають розміру тіла та особливостям організму і оснащені спеціальними датчиками, приладами, клапанами. Костюм для роботи на орбітальній станції – це більш простий за технічними показниками скафандр, розроблений на основі спецодягу пожежників, оснащений приладами на кшталт ліхтаря. Масажний костюм представляє собою трико з цупкої тканини, яке масажує тіло та не дає атрофуватися м’язам. Прив’язна система складається з системи ременів та гачків, які фіксують тіло до крісла чи ліжка. Спортивний костюм використовувався під час тренувань на Землі та на орбітальній станції. Їжа космонавтів представляє собою звичайні за смаковими якостями продукти, тільки у пастоподібній консистенції, розфасовані у тюбики або запаяні у вакуумну упаковку.
Двічі Герой Радянського Союзу, герой Румунії, Угорщини, В’єтнаму та Куби, Леонід Попов був одним із перших, хто отримав титул Почесного громадянина міста. Він працював на орбіті з 17 пілотами, в тому числі з жінкою – Світланою Савицькою.
На жаль, 46 космонавт СРСР і 96 космонавт світу на батьківщину – в Олександрію – приїжджає не часто і завжди інкогніто. Та в один із його візитів мені вдалося взяти у нього інтерв’ю. Леонід Іванович розповів, ким бачив його батько, як він потрапив у космічну галузь, яким був відбір пілотів, скільки він отримав за польоти у космос, що рятувало космонавтів у закритому просторі, про що вони мріяли на орбіті та чи здійснилися ці мрії, а також про власні мемуари.
— Леоніде Івановичу, яким був шлях наверх людини з невеликого провінційного містечка? Ви з дитинства мріяли стати льотчиком?
— Завжди мріяв стати льотчиком. Але я був сином голови колгоспу, дуже шанованої людини. Звичайно, мій батько хотів, щоб я закінчив сільськогосподарську академію і був його наступником. Після школи я деякий час працював на АЕМЗ, після чого вступив до Чернігівського військово-авіаційного училища. Коли навчався на 3 курсі, мене в числі 10 курсантів відправили на комісію у Київський інститут аерокосмічних досліджень. Потім служив пілотом винищувача у частинах ВПС СРСР. У 1970 році я був зарахований до загону радянських космонавтів. Дружина була проти цього – мовляв, і так кар’єра іде вгору, вже дослужився до посади заступника командира ескадрильї. «Вважай, що я з тобою порадився»,- відповів я і почав проходити повний 10-річний курс підготовки до польотів на кораблях типу «Союз» і орбітальних станціях «Салют». До речі, з 1200 пілотів медкомісію пройшли лише 26, з них за співбесідою відібрані 10, і лише половина присвятила себе космосу.
Потім були три польоти у космос. Загалом я віддав космосу 25 років. Міг би літати й далі, здоров’я дозволяло, але треба було дати дорогу молоді. Зараз за польоти платять, а раніше все робилося на завдання партії. Ми навіть не думали про кар’єру.
— Взагалі нічого не отримували за польоти?
— Ну, чому… За найдовший політ без зауважень начальства ми отримали одноразову премію Ради Міністрів – по 15 тисяч карбованців кожен. Але виплачувалися лише 13 тисяч, а за решту дві — купували за собівартістю «Волгу». За короткі польоти платили по 3-5 тисяч карбованців.
— Що було найскладнішим у космосі?
— Тривога про рідних та близьких, про маленького сина, який тоді перебував у літньому таборі. Про себе у космос забуваєш, думаєш про Землю. До речі, у космосі сняться кольорові сни, і загострюється інтуїція.
— А що слугувало психологічним розвантаженням?
— Жарти. Розповім про один випадок. На Землі всі вже втомилися від моніторингу польоту (це лише спочатку цікаво), ми відчули це і вирішили пожартувати. Розмалювали скафандр, прилаштували його в люк, щоб він міг залітати у кабіну. У спускальному апараті металевим голосом записали привітання з Землі. Відпрацювали з Валерієм Рюміним сценарій і вийшли на зв’язок. Я сиджу перед камерою і розповідаю про виконану роботу. І в той же час непомітно стукаю під столом ключем, ніби хтось стукає у двері, і кажу: «Валера, знову цей прийшов. Піди відкрий». А сам продовжую розмову. Знаю, що у цей момент за моєю спиною відкривається люк, звідки випливає надутий скафандр і приземляються біля мене. Я вмикаю магнітофон, і «гість» починає «говорити»: «Ну, нарешті, «Заря», ці два телепня допустили нас поговорити з Землею» … І тут зв’язок переривається: ми увійшли у глухий виток. До наступного включення 90 хвилин. Ми посміялися, а потім почали думати, що нам буде за такі жарти. А на Землі переполох — викликали Генерального конструктора, зібралися високопосадовці з Центрального комітету. Під час наступного сеансу комунікації ми попросили нас не карати, помилувати, говорили, що просто жартуємо …
— Яка була ваша улюблена страва в космосі?
— Смаки там змінюються. На Землі я любив солодощі, але в космічному просторі я нічого не хотілося. Рюмін, який відповідав за господарську частину, дозволяв мені у перші 4 дні тижня їсти продукти з раціону на вибір, а решту 3 дні доїдати те, що залишилося. Раз на тиждень ми випивали по 2 ковтки коньяку. Під час польоту ми погладшали: я на 2,5 кг, Рюмін на 6. Особливо набирати вагу було не можна, щоб не пошкодити хребет під час приземлення. Тому з Землі говорили: «Рюмін, будеш літати, поки не схуднеш, а ти, Льоша, можеш повертатися». Слава Богу, посадка була успішною.
— Про що мріяли під час польоту?
— Повернувшись на землю, хотіли попаритися у банці, випити коньяку з нормального посуду і, звичайно, позагравати з жінками. Під час польоту імунітет сильно падає. Тому на Землі з’являється якась слабкість. Посиділи трохи у парилці – ніби 60 кг вантажу на плечі лягло. Налили коньяку, пригубили – не лізе. З жінками вирішили не експериментувати – відклали на потім.
— Говорять, дуже важко тривалий час перебувати у закритому просторі в одній компанії.
— Це так, хоча на Землі психологи ретельно вибирають космонавтів за сумісністю. Протягом 30 днів людина може контролювати себе, а потім стримуватися все важче. Бувало, іноді екіпажі повертали на Землю, бо люди не могли порозумітися і полагодити між собою.
— Як ви ставитесь до втілення космічної теми в кіно?
— Книги та фільми, звичайно, передбачають розвиток подій у майбутньому. У дитинстві я читав «Аріель» Олександра Біляєва і мріяв літати. І в космосі це здійснив. У фільмі «Армагеддон» порушується тема зіткнення Землі з гігантським метеором. Насправді є така проблема, і в 2029 році ми обов’язково дізнаємось траєкторію руху цього небесного тіла. На міжнародному рівні вже розробляються методи уникнення зіткнення. 
Леонід Іванович також розповів, що запуск космічного корабля на той час коштував 12 мільйонів доларів, включаючи будівництво, пальне та все інше. У космосі Попов вів щоденник, але коли згодом перечитав, зрозумів, що занадто сильно хвалить себе, і викинув його. Валерій Рюмін також робив записи, а потім видав нотатки з космосу. Леонід Попов сказав, що із задоволенням видав би мемуари, але хотів би діяти як оповідач. А розповісти йому є що.
Залишається додати, що в рідному місті льотчику-космонавту встановлено погруддя і на честь нього названа площа.
