Гуморист і лірик Петро Сиволап
Багато років дописувачем олександрійської газети «Ленінський прапор» був гуморист і сатирик Петро Сиволап. Редактор «Ленінського прапора» Христофор Соколовський був його давнім хорошим другом. Друкувалися в нашій газеті гуморески Петра Спиридоновича. З них щиро сміялося не одне покоління олександрійців. Деякі з них актуальні і тепер, через більш ніж півстоліття.
Петро Сиволап – журналіст і письменник – народився 1 січня 1929 року в селі Полонистому Голованівського району Кіровоградської області. Закінчив Львівський державний університет. З 1960 р. на журналістській роботі. Зокрема працював у газеті «Кіровоградська правда». Член Національної спілки письменників України. Автор гумористичних збірок «Душа і ноги» (1984), «Баранячий фасад» (1989), «Етикетка для колгот» (1994) та інших. Давній і постійний автор «Перця», двічі лауреат премії журналу. Водночас писав і ліричні твори.
Петро Спиридонович іноді жартував: «Через те, що я гуморист, з мене вийшов недосконалий лірик, а через те, що я лірик, — вийшов недосконалий гуморист». Але це лише скромний жарт. Насправді ж щирий гумор, гостра сатира і ніжна пісенна лірика, які дістають душевних людських глибин, злилися у його серці в єдиний потік, викликаючи в читачів захоплення й повагу. Ось одна з гуморесок Петра Спиридоновича, яка була написана і надрукована у «Ленінському прапорі» 1969 році.
Приливач Юхим Квач
Причвалав Юхим додому. Тільки вліз до ганку,
Як тут жінка на все горло: «Коли кинеш п’янку!?»
«Яку п’янку? Схаменися. Що я, пропив гроші?
По сто грамів раздавили… Кум купив галоші.
Треба ж було ту обновку прилить чоловіку.
Так воно в житті ведеться уже споконвіку.
Не прилити? Може на гріх розклеїтись гума…
Ти що, хочеш, щоб галоші порвались у кума?»
«Подумаєш, яка цінність – кумові галоші!
Ще їх треба приливати, пропивати гроші!
Всі оті ваші покупки – то хитра приманка:
На карбованець купили, а на десять п’янка.
По пивничках ти частенько тепер сновигаєш.
Рукавиці, черевики, туфлі приливаєш.
Як та п’явка присосешся до пивної бочки.
Скоро почнеш приливати ґудзик до сорочки».
«Ти на мене напасть робиш, і необ’єктивно.
Ну де це я приливаю? Слухать таке дивно».
«А за що ти позавчора дістав макогона?»
«Було таке. Сусід купив джемпер з поролона».
«А забув, як на тобі побила цідилка?»
То ми з кумом приливали поперечну пилку».
«А як ти валявсь під тином, скубли тебе гуси?»
«Я ж тоді купив для тебе кольорові буси.
Першокласний подарунок. Хіба ж ти не рада?»
«Мені буси ті потрібні як курці помада.
Ти скажи, коли ж бо кинеш пропивати гроші?»
«Як же було не випити? Кум купив галоші».
…Кум галоші, друг – чоботи, сусід – рукавиці…
Отак вони і зростають, прокляті п’яниці.
Традиція народжує, ніби листя гілка:
Купив, продав, зустрів друга… і всюди горілка.
Така вона невідчепна, гірша від екземи.
Тож привикли з горілкою рішати проблеми.
Бо так, мовляв, заведено – треба приливати.
А не час би традицію оцю поламати?
І таким Юхимам сказать твердо: годі!
Горілчаній традиції не жити в народі.
1969
Читайте також: Кабінет літературного краєзнавства – у ТОП-100 кращих в Україні — Zametka — Новости Александрии
Твори олександрійської поетеси увійшли до посібника — Zametka — Новости Александрии
