Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views :
Oh Snap!

Please turnoff your ad blocking mode for viewing your site content

img

Як гуртувалася «Віра»

70 Views
Як гуртувалася «Віра»

За офіційними даними, в Олександрії  проживають 5604 людини з особливими потребами. В нашому місті працюють декілька громадських об’єднань людей з обмеженими можливостями, серед них – Товариства сліпих і глухих, засновані 85 років тому, а також міське об’єднання інвалідів з дитинства, загального захворювання, інвалідів праці «Віра». 23 червня йому виповнилося 23 роки.

Окрім способу руху і деяких фізичних особливостей, люди з обмеженими можливостяминічим не вирізняються з-поміж інших: ті самі емоції, почуття, бажання і мрії. У них також одне життя, і вони хочуть прожити його повноцінно, реалізувати себе. І в цьому їм допомагає товариство «Віра». Сьогодні у ньому понад 400 членів. Засновниця та незмінний керівник об’єднання Зоя Беззубова – це мозок, рушійна сила і душа «Віри». Без неї уявити цю організацію неможливо.  

Як гуртувалася «Віра»

Постояти за себе та інших

Зоя Іванівна з дитинства живе з інвалідністю – у неї немає двох суглобів на лівій нозі, проблеми з коліном. В 11 місяців, ледве навчившись ходити, рухлива дівчинка впала, забила колінну чашечку, і доктор Бузаньова сказала: треба парити. Після припарок процес ускладнився. Лікарі констатували: ногу доведеться ампутувати. Батьки заперечили і почали боротися за здоров’я донечки.  Шість років Зоя лікувалася в інституті травматології. Ногу вдалося врятувати, але вона стала коротшою і тоншою, ніж права.

До першого класу дівчинка приїхала на інвалідному візку. Та її спритність і активність нікуди не поділися. Вона багато працювала над собою, з часом встала з візка, бігала і стрибала зі скакалкою краще, ніж інші дівчата. Її енергії вистачило б на трьох. Дружила лише з хлопцями, билася, у неї завжди були забиті і зідрані не тільки коліна та лікті, а й лоб.

Згодом Зоя закінчила Олександрійське училище культури за спеціальністю вчитель музики та співів, працювала у сільській школі, культорганізатором в училищі №5 в селищі Олександрійському (тоді – Димитровому), звідки вона родом. Після закриття училища влаштувалася педагогом-організатором масових заходів у кінотеатр «Першотравневий». Олександрійці середнього і старшого поколінь пам’ятають її як активного розповсюджувача абонементів і ведучу цікавих виховних годин, де були виступи запрошених гостей та показ кінохроніки.  

Як гуртувалася «Віра»

Наступним місцем роботи став кінотеатр «Жовтень». У директора Олени Бондаренко Зоя Іванівна багато чого навчилася: чіткій організації роботи, діловому стилю керівництва, контролю за кожним етапом.  Для Безубової головне – досягти поставленої мети. І це добре знали всі, навіть влада Олександрії. Тому, коли згори спустили директиву: створити на місцях об’єднання інвалідів із захворюваннями опорно-рухового апарату, і потрібно було знайти людину, яка б очолила таку організацію у нашому місті, вибір був очевидним: цілеспрямована, високоорганізована та вимоглива Зоя Беззубова. Інші кандидатури навіть не розглядалися – ніхто краще неї не впорався б із непростим завданням.

Вона погодилася не відразу. Дуже любила свою роботу, до того ж, хотілося приділяти увагу родині – коханим чоловікові і сину. Але чоловік, вчитель історії і суспільствознавства Анатолій Беззубов, умовив: «Зоя, це – твоє покликання, ти вмієш постояти за себе і за інших. На тобі ніхто не буде їздити». І жінка дала згоду.

«Народне будівництво»

Перших членів об’єднання збирали за списками з лікарні. У міській раді Зої Беззубовій допомогли написати Статут, і незабаром на перші збори до кінотеатру «Жовтень» прийшли і приїхали на візках 25 бажаючих познайомитися один з одним і з новою організацією. Спочатку об’єднання збиралося у кінотеатрі, а після його закриття довелося шукати нове приміщення. Мерія пропонувала то підвал, то другий поверх. У 2008-му знайшли компромісний варіант – у Будинку побуту на Першотравневій, 9. Приміщення вкрай занедбане, зате на першому поверсі.  Йоо виділили в оренду всього на рік за умови, що розпочнеться ремонт. Зоя Іванівна писала листи в усі організації і підприємцям з проханням допомогти. Вдалося зібрати 3 тисячі гривень – на той час непогані гроші. Будівельники під керівництвом Зої Беззубової почали приводити приміщення до ладу. За її словами, це було «народне будівництво». Доводилося простити будматеріали, збирати пожертвування на Центральному ринку. Ніхто не вірив в успіх цієї затії…

Як гуртувалася «Віра»

…Але 24 серпня 2008 року новий офіс був урочисто відкритий. На площі 90 квадратних метрів розмістилися бібліотека, зал для масових заходів на 45 осіб, їдальня, комп’ютерний клас, невеликий склад, туалет. Комунальні послуги  оплачуються з міського бюджету, для потреб людей з інвалідністю завжди є «Соціальне таксі». Із проведенням заходів допомагають друзі та спонсори. До карантину двічі на місяць підопічні «Віри» збиралися в офісі на зустрічі з цікавими людьми, змагання з шахів та шашок. Живе спілкування дуже важливе для людей, які бачать світ лише з вікна своїх квартир або по телевізору. Раніше Зоя Іванівна організовувала багато екскурсій та подорожей, але зараз інші часи…

Як гуртувалася «Віра»

Приміщення «Віри» вже давно не вміщує усіх бажаючих. Багато років Зоя Беззубова просить владу про те, щоб об’єднанню віддали розташований поряд недобудований спорткомплекс площею 180 квадратних метрів. Окрім цегляної коробки та даху там нічого немає. Вже виготовлена проєктно-кошторисна документація на створення тут зали для масових заходів, тренажерного залу, масажної кімнати, сауни, двох душових, роздягальнь  і туалетів, пристосованих для реабілітації та відпочинку людей з особливими потребами. Справа за капітальним ремонтом. А це у наш час майже непідйомна справа.  Та Зоя Іванівна не здається і щиро вірить: усе обов’язково вийде так, як задумано. Для неї головне – аби «Віра» жила і працювала надалі, для наступних поколінь.

«Найбільша радість для мене – бачити зміни, що відбуваються з людьми після того, як вони стають членами нашої родини, — говорить вона. – І все це завдяки спілкуванню і підтримці. Хочеться, щоб «Віра» жила у мирі, затишку та радості».

«Ми віримо: чорна смуга мине»

Цьогоріч підопічні «Віри» вперше за тривалий час зібралися в офісі з нагоди 23-го Дня народження об’єднання. Раніше були веселі святкування, екскурсії. А зараз спочатку коронавірус, а тепер війна. Всім важко. «Але ми віримо: чорна смуга мине, і буде Перемога і радість», — зазначила Зоя Іванівна.

Люди отримали подарунки – продуктові набори від євангельської церкви «Блага вість» і ТОВ НВФ «Агросвіт».  Пастор церкви «Блага вість» Микола Вітченко звернувся до присутніх із щирими словами душевної проповіді: «На багато питань у нашому житті ми не знаємо відповідей. Але Бог – це надійний прихисток для всіх, хто до нього звертається. У Бога для нас завжди є час. В лікарнях і окопах майже немає атеїстів. У складних ситуаціях людина усвідомлює, що у ній є Божественне начало.  А початок мудрості – це страх Господень, коли приходить розуміння того, що за все доведеться відповідати перед Всевишнім. Господь створив нас для кращого. І Божественне начало має перемогти. Україна обов’язково переможе!». Пастор роздав усім Молитовники Українця.

Як гуртувалася «Віра»

А концертну програму для людей з особливими потребами підготували давні друзі «Віри» — вокальний фольклорний ансамбль ПК «Світлопільський «Українські вечорниці» (керівник – Оксана Кучеренко).

«Віра» об’єднала в одну велику родину  сильних, цілеспрямованих людей, які  розуміють, що життя, яким би воно не було, — це найвища цінність.

Фото: Віталій Попков.

  • Facebook
  • Twitter
  • Google+
  • Linkedin
  • Pinterest

Leave a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

This div height required for enabling the sticky sidebar