Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views :
Oh Snap!

Please turnoff your ad blocking mode for viewing your site content

img

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

177 Views
Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

Навіть в епізодичних ролях вона звертає на себе увагу і запам’ятовується – щирістю, відвертістю, відсутністю страху здаватися смішною, занадто емоційною. Оксана Радомська грає у виставах народного аматорського театру Палацу культури «Світлопільський» с 2012 року. «З кожним виходом на сцену я відкриваю свою душу, адже глядачу потрібна душа. А мені треба, щоб глядач повірив моїй героїні, — говорить вона. — У театрі я справжня. Поза ним можу надіти маску через свою сором’язливість, а перед глядачем на сцені – ні. Мені легко у театрі, і пощастило працювати з Юрієм Дзбановським, Тетяною Бессмольною, Світланою Мозговою.  Театр – це наркотик. Енергетика сцени, звук завіси, що закривається, очі глядачів… Ці відчуття передати неможливо, але вони назавжди залишаються у серці».

«Я  помітила цю дівчину в автобусі №15. Заглядалася на її очі і думала: ну як зазвати її у театр? І тут нас доля звела у лікарні, де Оксана працює. І я сказала їй: «Такі очі, як у тебе, мають радувати людей зі сцени. Хочеш грати у театрі?» — Так» — «Приходь у середу на 17.00». І вона прийшла, залишилася, і с тих пір завжди радує і театралів, і глядачів своїм талантом, — розповідає режисер народного аматорського театру Палацу культури «Світлопільський» Тетяна Бессмольна. — У Оксани незвичайний голос. Незвичайна манера виконання. Вона кожну роль пропускає через себе. А це цінна якість для актора  — не просто виконувати роль, а жити нею.

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

Ролі в Оксани різнопланові. Вона грала 10-річного хлопчика, дівчину, яка повернулася з полону вагітною, повію, лейтенанта… І зал вірить їй у будь-якому образі. Бо вона сама вірить своїм героям. Зараз у неї дуже складна роль у новій виставі «Поминальна молитва». На репетиціях ми бачимо, як грає Оксана, і плачемо від трагізму її образа. Коли я тільки читала п’єсу, уявляла у ролі Хави саме Оксану. Я знала: ці очі будуть наповнені сльозами, і глядач побачить те, що автор і режисер вкладають у цей образ.

В нашому театрі Оксана староста. Вона була першою помічницею Юрія Ігоровича Дзбановського, а тепер у мене. Оксана допомагає нам не лише у театрі, а й ужитті. Я завжди дивуюся: де вона знаходить на все час? Працює, грає у театрі, захоплюється східними танцями, приділяє увагу ветеранам. Її люблять усі, і називають: наша Оксаночка».

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

«Спочатку я відмовилася від її пропозиції Тетяни Бессмольної – думала, у театр беруть людей модельної зовнішності, а не таких, як я  — маленького зросту, з проблемами з дикцією та посмішкою, — пригадує Оксана Радомська. — Та незабаром, 30 листопада 2012 року, театру виповнилося 55 років. Дійство з нагоди ювілею дуже сподобалося, і я замислилася: чом би й мені не спробувати себе?  Отже, знайомство з Тетяною Бессмольною було невипадковим.

До того я у виставах не брала участь, якщо не враховувати шкільної інсценізації, де грала… Надію Кадишеву. Мріяла стати актрисою, та зрештою  відзнакою закінчила медичне училище і працюю медсестрою.  Згодом заочно закінчила відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» і здобула диплом реабілітолога. Медицину я люблю, але театр – це моя душа.

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

Перша моя роль була у виставі «Рядовые». На «проби» підготувала вірш Роксолани до Сулеймана, але Юрій Ігорович Дбановський слухати не став, відразу дав мені сценарій. Не знаю чому. Можливо, за мої очі (посміхається). Звичайно, перед першою виставою  дуже хвилювалася. Це було 27 березня, у Палаці культури холодно. В очікування свого виходу за кулісами я накинула зверху свого костюма атласну підкладку з хутром кроля всередину. На спині був написаний розмір – ХL. І забула її зняти – так і грала у ній. Уявляєте – військова тематика, концтабір — і ця жилетка! Зі сцени бордовий атлас з кроликом мав чудовий вигляд.

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

І досі завжди хвилююся  перед виставами. У спектаклі «По-модньому» у мене епізодична роль Вівді, слів немає, одні вигуки, а все одно тремтіла. Юрій Ігорович говорив: «Якщо артист за кулісами не хвилюється – це не артист». Саме завдяки йому я стала акторкою. І продовжую вчитися і вдосконалюватися — вже під керівництвом Тетяни Бессмольної. 

У кожному акторі Юрій Дзбановський бачив головну особистість у виставі. Говорив, що немає маленьких ролей, вірив кожному і в кожного. І коли я говорила: Я не можу таке зіграти», він відповідав: «Немає такого слова «не можу», є «не хочу». І я грала. Не знаю як, але грала.

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

Кожна роль – це моя дитина. Я її виношую, народжую. Тож хоча власних дітей у мене немає, я багатодітна мама. Чекаю на дев’яту дитину. Вони всі мої улюблені. Але є два образи, у яких мені особливо комфортно  – це десятирічний хлопчик Костя у «Похоронок не было» та  Ліза Бучкіна («Женский стол в охотничьем зале») – вона дуже схожа на мене. Комічні ролі мені ближче (Химка у «За двома зайцями» — одна із візитівок Оксани. –Авт.). І дуже подобаються роботи Ірини Муравйової, Богдана Ступки, Фаїни Раневської, Олександра Ярошенка, Андрія Миронова, Джорджа Клуні, Бурака Озчевита.

А от повія у виставі «Хомо еректус, або Обмін дружинами» — абсолютна моя протилежність (одна з найкращих і найяскравіших ролей Оксани. – Авт.). Мені було дуже важко створювати цей образ. Також непросто далася роль лейтенанта Кремез у спектаклі «Не покидай меня»: зазвичай у житті командують мною, а тут треба було командувати мені.

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

На сцені багато значить партнер. Коли його відчуваєш, виходить справжній ансамбль. Відчуваю Тетяну Бессмольну, Олександра Богуцького, Дмитра Клюєва – ми зливаємося в одне ціле, і грати дуже легко.

Коли ми були з гастролями на Житомирщині, батьківщині Юрія Дзбановського, до дівчат підійшла жіночка і сказала: «Дякую вам за виставу. Нещодавно я поховала сина, і хотіла піти вслід за ним. Але прийшла на вашу виставу, і мені захотілося жити». Мистецтво має  велику силу. І дуже приємно, коли знайомі йдуть на вистави нашого театру зі словами: «Ми бачимо, як ви розкриваєте душі. Ви справжні».

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

Євген Грановський, актор народного аматорського театру: «У Оксани талант від Бога. Якби вона не пішла в медицину, а займалася театром професійно, з неї була б непогана актриса. Вона комунікабельна, добра, відповідальна, дуже емоційна, у неї характерні ролі. З нею комфортно грати. Оксана –травесті-актриса, у виставі «Похоронок не было» так зіграла 10-річного Костю, що одна глядачка потім говорила: «Я цього хлопчика бачила у 9-ій школі».

Дев’ять років у театрі, дев’ять ролей, з кожною з яких приходить новий досвід і вдосконалення. Попереду в Оксани ще багато театральних сезонів, і ми впевнені – вона ще не раз порадує нас своєю майстерністю, талантом  і відкритою душею.

Оксана Радомська: «Глядачу потрібна душа»

Читайте також: Ірина Давидюк: «Час на сцені – це клубок емоцій – і таке щастя!» — Zametka — Новости Александрии

«Собача будка» Лева Білоцерківського — Zametka — Новости Александрии

  • Facebook
  • Twitter
  • Google+
  • Linkedin
  • Pinterest

Leave a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

This div height required for enabling the sticky sidebar