Унікальні колекції Олени Сайдель
У вівторок, 8 серпня, в Олександрійському міському музейному центрі відкривається унікальна виставка «Сіла птаха». Понад 100 старовинних українських рушників з власної колекції представить Олена Сайдель з Овідіополя, яка приїздить до нашого міста. Отже, знайдіть час і приходьте об 11.00 до музейного центру, аби побачити на власні очі вишитих птахів на старовинних рушниках з усіх куточків України, зустрітися і поспілкуватися з власницею колекції – повірте, це того вартує. Олена колекціонує не лише рушники, а й народні картини, листівки і ляльок. Про ляльок і закладений у них сакральний символізм буде окрема її розповідь, адже після відкриття виставки відбудеться майстер-клас із виготовлення народної ляльки саме нашого регіону.
Виставка працюватиме протягом місяця. І те, що Олена Сайдель згодилася представити свою колекцію в Олександрії і навіть приїхати до нашого міста, свідчить про високий рівень роботи Олександрійського міського музейного центру взагалі і етнопроєкту «Вдома» зокрема. Власне, завдяки етнопроєкту і його засновниці Олені Мітюріній, і відбулося знайомство, що переросло у співпрацю.
В Олександрії Олена Сайдель познайомиться із майстринями, які створюють народних ляльок, стане учасницею майстер-класу із виготовлення воскових квітів, побуває у садибі Ігоря і Тетяни Гречаних та на екскурсії нашим містом. Ну і, звичайно, відкриє виставку і поспілкується з олександрійцями.
Олена Сайдель живе в Овідіополі, працює керівником гуртка в Центрі позашкільної освіти. Старовинні рушники почала збирати багато років тому і сьогодні в її колекції вже декілька сотень екземплярів. Українська рушникова культура – це своєрідна національна родзинка, впевнена Олена, де кожен орнамент унікальний та несе свій особистий сенс: «Ми живемо у часи, коли йде змішення націй, мов, відбуваються мультикультурні процеси. І, мабуть, та нація буде цікава іншим, яка збереже щось своє автентичне, яка буде чимось відрізнятися від інших: мовою, обрядами, тими ж самими рушниками».
У вересні минулого року рушники з колекції Олени Сайдель експонувалися на виставці у Дрездені. І цей культурно-просвітницький проєкт виявився якнайкраще доречним, бо про це мистецтво німці знають мало, а українці-біженці мали змогу доторкнутись до скарбів рідної землі. Виставка озвучувалася українською мовою з перекладом німецькою (перекладач – донька Олени Юлія Сайдель). Олена розповіла присутнім про українські рушники, їх призначення, семантику візерунків та орнаментів, глибоку символіку. Кожен вишитий рушник – це ціла історія, розповідь, послання майбутньому.
Ще одне захоплення колекціонерки – народні ляльки (мотанки і не лише). У 2020 році з метою популяризації народної ляльки Олена Сайдель в рамках проєкту «Власна марка» разом з національним оператором «Укрпошта» випустила серію марок та конверт із зображенням ляльок декількох регіонів України. Дизайн марок і конверта – Оленин авторський. Вперше на українських марках зображені справжні автентичні народні ляльки, зібрані в експедиціях, а не сувенірні.
Третє захоплення Олени, як на мене, взагалі унікальне і дуже цікаве. Воно варте окремої розповіді, тому зараз про нього коротко. Це – живописні роботи сільських народних художників та чорно-білі листівки з яскравими рожевими та зеленими деталями. Примітивізм, яким прикрашали домівки у селах, як символ кращого, гарного життя. Ззовні були трудодні у колгоспі за «палички», голод, бідність, кухвайки і кирзаки, а вдома милували око лебеді на ставках, діти з янголами, одягнені у закордонні наряди гарні безпечні молоді закохані пари в оточенні троянд і голубів: «Люби мене як я тебе»… Пам’ятаєте, такі були в старих автобусах біля водія? І ми сміялися з цього міщанства, примітиву і несмаку. А виявляється, це була народна творчість. 
Народна картина — унікальне художнє та соціокультурне явище з глибоким історичним корінням, яке сягає давніх загальнолюдських та етнічних основ буття.
Колись ці картини слугували прикрасою домівок в усіх куточках України. За словами мистецтвознавця, дослідника української народної картини Олександра Найдена, у темних холодних хатах сіл 1920-1950-х років народна картина була світочем надії, певним оберегом і запорукою майбутнього щасливого життя. Селяни купували їх по можливості й везли до своїх убогих, напівтемних, вкритих соломою хат, де картини ці зігрівали душу знедолених війнами, голодоморами, повоєнними злигоднями людей. Писали картини олійними фарбами на полотні, фанері, склі, цупкому картоні і навіть на клейонці.
Але про це пізніше. Повернемося до рушників, які представлені на виставці в Олександрії. Про свою колекцію Олена Сайдель може розповідати довго, і слухати її можна, не помічаючи, як плине час. Не упустіть такий шанс.
До речі, цікава деталь: коли Олена захопилась збиранням давніх рушників, то почала давати друге життя навіть старим та, здавалося б, вкрай зіпсованим раритетам. І ця її ідея заслуговує уваги. Це — рушникові картини. Зі старого, пошкодженого часом рушника майстриня вирізає частину вишивки, яка зберіглася, і бере її в рамку. Така невеличка картина може прикрасити будь-який інтер’єр. Цікаво і слушно, правда?
