Павло Зібров: «Підтримуйте один одного, це дуже важливо»

15 червня Палац культури «Світлопільський» «порвав» сольним концертом Павло Зібров – народний артист України, співак, композитор, актор, DJ, шоумен, володар брендованих вусів.

Власне кажучи, концерт більше нагадував дискотеку – 90 відсотків програми складали танцювальні хіти, які співак виконав наживо не на самій сцені, а біля неї, в залі. Влучні жарти, неймовірний контакт з глядачами, енергія та харизма Зіброва зробили свою справу – йому підспівувати та підтанцьовували дівчата різного віку та хлопці, у тому числі військовослужбовці.

В ході концерту було зібрано 12 тисяч 653 гривні на допомогу українським дітям – кошти передані до благодійного фонду «Добро».

В ексклюзивному інтерв’ю Павло Зібров розповів про вкрадений перший хіт, «хлібні пісні», застрахований бренд, своїх геніальних кумів і «зраду» дружині, розкрив секрет сценічного довголіття та поділився історією про те, чому  запам’ятав Олександрію на все життя.

В Олександрію Зібров приїхав удвох із звукорежисером. «У мене зараз молодіжний період», — розповів артист. — Зі мною працює моя донька Діана, яка каже: «Тату, якщо ти будеш виступати у великому залі філармонії або театру під супровід ансамблю, народ сидітиме у кріслах і буде на тебе дивитися та слухати. А хочеться, щоб за півтори годити народ відпочив і розслабився. Тому я виконую хітяри, під які можна танцювати. Почуття гумору рятує у будь-яких ситуаціях».

— Я 35 років на сцені, а взагалі 60, з дитинства, — говорить Павло Миколайович, або, як його називає молодь, дядя Паша. —  Ще говорити не вмів, а вже співав – без слів. Поряд з нашим будинком був клуб, де крутили платівки через гучномовці. Я вивчив репертуар усіх популярних у ті роки виконавців. Катався на зробленій батьком гойдалці і співав.

-Який був Ваш перший хіт?

-Пісня «Душі криниця», яку написав Олександр Морозов на вірші Андрія Демиденка. З Демиденком ми у Києві жили в одному будинку. Я тоді був маловідомим, адже професійно співати почав пізно, близько 30 років. Другий раз вступив до консерваторії у 28 років – на вокальний факультет (оперне відділення), а до того був оркестровий. Хоча я закінчив «музичний Кембрідж» -Київський державний музичний ліцей імені Миколи Лисенка, і це була хороша школа. 

Так от, про пісню «Душі криниця» — її Олександр Мороз написав для Миколи Гнатюка. Я тоді грав на контрабасі у Державному естрадно-симфонічному оркестрі і був ще й солістом. Але у мене не було ще пісні, яку б знала Україна. Коли Мороз заграв «Душі криницю» на фортепіано, я відразу зрозумів – хочу її заспівати. Тоді композитори віддавали пісні відомим виконавцям, а зараз продають. І Андрій сказав: «Якщо Коля її не візьме, я тобі віддам». Я записав її на магнітофон, зробив оркестровку, дав послухати Демиденку, і він сказав: «А знаєш, у тебе непогано вийшло. Співай!» Власне, так він мені її і подарував, і ця пісня за тиждень-другий стала відомою в Україні —  мене почали впізнавати.

А в 30 років у мене з’явився хіт «Білий цвіт на калині». З цією піснею мене запрошували на весілля по всій Україні. Вона «хлібна» — приносила мені хліб з маслом. Хітяра, під яку можна і співати, і танцювати.

-Тепер у Вас в репертуарі декілька таких «хлібних» хітяр, які Ви співаєте вже багато років.

-Так. Пісня «Білий цвіт на калині» популярна вже 35 років. Зараз ми з моїм продюсером – донькою Діаною – зробили її в іншому варіанті, і вона зазвучала по-новому. Я записав її під рояль – як романс, і вона присвячена всім дівчатам, які зараз, під час війни, не встигли вийти заміж. Пісня отримала нове життя і новий сенс – дівчата обов’язково дочекаються своїх наречених.

— У чому секрет Вашого сценічного довголіття? Змінюються покоління, а пісні Павла Зіброва як співали 35 років тому, так і співають сьогодні.

-«Хрещатику», «Мертвим бджолам» , «Марині» , «І є в нас воля, і є в нас доля» вже 30. Секрет, по-перше, в поезії. На кожному концерті мені приносять пісні і вірші. Але я розбалуваний великою справжньою поезією. Вірші для моїх пісень написані геніальними поетами – Юрієм Рибчинським, Петром Магою (обидва – мої куми), Альоною Васильченко. Вже понад 10 років лідер замовлень по всій Україні – пісня на слова Юрія Рибчинського «День народження».

Я композитор. Чужих пісень у мене мало – 10-12 – тих, без яких я не можу, які мені подобаються. А в принципі, хай не ображаються на мене інші композитори, я сам на себе «шию костюмчик, бо знаю, як він має сидіти» — я себе краще знаю і пишу так, як відчуваю себе комфортно, під мій діапазон і тембр.

-Ви добре виглядаєте. Як тримаєте себе у формі?

— Жінка Марина не дає мені вареників, дерунів, тортиків – усього калорійного. Але я їй «зраджую», коли виїжджаю на гастролі, і вона мене не бачить. Раніше дружина і донька їздили зі мною, а тепер ні – значить, можна відірватися. Тим більше, після сольного концерту я втрачаю до кілограма ваги. Є робота, є концерти – товстим не будеш.

-Мене зацікавив факт Вашої біографії – консерваторія по класу контрабасу. Які у Вас музичні вподобання? Напевно, джаз любите?

-Так воно і є. Іноді, коли є нагода, прошу у колег «полабати». Я на контрабасі грав 20 років, це для мене рідний з дитинства інструмент. Коли вступив до музичної школи, дуже хотів грати на скрипці. Але скрипочки розібрали євреї, і мені сказали: «Ви пізно прийшли». Дали віолончель – скрипочку побільше. А потім побачили, що я рослий, високий, і перевели на контрабас. І я дуже вдячний, тому що контрабас потрібен всюди.

А щодо вподобань – мені музика взагалі не подобається, я мріяв бути льотчиком – жарт, не пройшов, ну і ладно (посміхається). Я дуже люблю інструментальну музику. Мені здається, слова іноді псують музику, особливо класику. Улюблені твори – другий фортепіанний концерт Рахманінова, сорокова симфонія Моцарта, Чайковський, Шопен – це хітяри.

-Не можу не запитати про Ваш бренд.

-Вуса – мій бренд, який я застрахував на мільйон гривень. Підписав відповідний договір. Не дай Бог із ними щось трапиться – я отримую мільйон. Раз на місяць ми перераховуємо, скільки у них волосків – у середньому 3600. Думаємо над тим, щоб продавати цибулини по 5 євро.

-Хто Ваші фанати? Читала, що одна фанатка лізла до Вас у вікно з пляшкою шампанського.

-Це було у Вінниці. Пляшка шампанського і дві гвоздички. Чому дві? Сказала: «Одна випала». Лізла на четвертий поверх по водостічній трубі і винограду. Я тоді був холостим самотнім 32-річним чоловіком у розквіті сил – між першим і другим шлюбом.

Зараз моїм фанатам по 20-30 років. Звичайно, є й ті, хто дорослішав з моїми піснями, йшов з ними по життю, але за останні 5 років з’явилося багато молодих дівчат. Коли вони підспівують дяді Паші, мені дуже приємно.

-Про що мріє народний артист України Павло Зібров?

-Як і всі – про нашу Перемогу. Виженемо ворогів, заберемо 350 мільярдів російського золотовалютного резерву і відбудуємо Україну. Будемо жити щасливо в європейській країні. Усі артисти зараз працюють на культурному фронті. Ніхто не відмовляється виступати перед бійцями, у госпіталях.

-Ви дуже гарно привітали олександрійців з Днем міста. Що побажаєте жителям міста каштанів і красивих людей?

-Олександрія – дуже гарне місто. Класний футбольний клуб. Я виступав на відкритті КСК «Ніка», і  тоді дощ залив всю апаратуру, наше обладнання вийшло з ладу, а наступного дня треба було виступати на Дні шахтаря в іншому місті. Тому відкриття нового стадіону в Олександрії запам’ятав на все життя.

Олександрійцям бажаю підтримувати один одного, не забувати говорити добрі слова, компліменти – не соромтеся, дивіться в очі, робіть гарні вчинки. Це дуже важливо.

Читайте також: Богдан Бенюк: «Артист цікавий, коли випромінює позитив»

Сергій Сипливий: «В Олександрії все пов’язане з яскравими спогадами дитинства»

«Доньки» — це про мрії, які здійснюються