Голоси безіменних
«БЕЗіменні» — так вирішили назвати виставку українських вишитих сорочок в Олександрійському міському музейному центрі. Чому? Ми не знаємо, хто ці сорочки вишивав, не знаємо, хто приніс їх в музей. Не знаємо жодної історії, пов’язаної з сорочками, які зберігаються в музейних фондах. І це не про недбалість, а про радянську систему, що викреслила з переліку важливого українську традиційну культуру.
Відкриття виставки відбулося у День вишиванки, і на нього запросили молодь – одинадцятикласників гуманітарного ліцею (школи №9). В експозиції – 10 жіночих, одна дитяча і одна чоловіча сорочка з фондів музейного центру і Головківського шкільного музею. Святкові, рясно прикрашені вишивкою – у них вкладено стільки праці, і буденні – вишиті скромніше. Найстаріша – жіноча лляна, додільна, вишита білим по білому. 
У кожній родині була прабабуся, яка могла зробити вишивану сорочку починаючи з ткання полотна. Колись у приданому нареченої мало бути 30 святкових сорочок, не враховуючи буденні. Заміжня жінка вбиралася у такі нечасто, адже прання псувало трудомісткий одяг. До наших днів зберіглися жодного разу не надівані жіночі сорочки.
Вже з 8-9-річного віку дівчатка долучалися до виготовлення сорочок, зокрема пряли тонке полотно, адже дитячі пальчики – ніжні та чутливі. Про це розповіла молодший науковий співробітник Олександрійського міського музейного центру, засновниця етнопроєкту «Вдома» Олена Мітюріна.
Присутні мали змогу побачити, як виглядала українська дівчина 120 років тому. Модель – 16-річну Діану – одягли в традиційний одяг – сорочку, спідницю, фартух, кирсетку, прикрасили коралями, а голову пов’язали хусткою. Перевтілившись, сучасна дівчина з пірсингом просвітліла обличчям і поніжнішала.
В експозиції виставки є вражаючий експонат – добірка чорно-білих світлин у рамочці. Серед них є старі, а є і сучасні. Люди в національному одязі. Ми – це вони. Ми одне ціле, те, що не губиться у часі, а невидимою ниточкою зшиває минуле з майбутнім. Олена Луценко, одна з тих, чиє фото такою є у добірці, поділилася своєю вишиваною історією.
До речі, знаєте, чим відрізняється вишита сорочка від вишиванки? Перша – це давня, історична річ. Друга – сучасна. Але обидві однаково важливі.
Сьогодні вночі нашу область обстріляли. Але вранці ми одягли вишиванки і живемо далі, змінюємо світ на краще, заручившись підтримкою сили свого Роду. Бо ми – не безіменні. Ми – українці.
