Живильні витоки
Пам’ятаєте, як у дитинстві ми всі любили наряджатися у дорослий одяг? Дівчатка знаходили у шафах найкрасивіші мамині сукні, одягали і відчували себе принцесами. Торкалися жіночості. Прикрашали себе намистами, низки яких сяяли краплинами і переливалися у світлі люстри. Маленькі ніжки тонули у вишуканих туфлях на високих підборах. Хлопчики приміряли татові куртки, сонячні окуляри та кепки. Прирівнювали до себе мужність. Вірно стверджують: по одежі стрічають. Бо одяг дарує певні відчуття насамперед самому власникові. Сьогодні, у День вишиванки, поговоримо про те, які відчуття дарує і як змінює та перевтілює нас національний одяг. На реальних прикладах невигаданих особистих історій.
Одяг виражає наш духовний світ і подекуди говорить про нас красномовніше за слова. А вишита сорочка – це щось святе, духовне, сокровенне. Ми одягаємо вишиванки, бо пишаємося своїм Родоводом, належністю до нації, тим, що ми українці. Сьогодні ми особливо гостро відчуваємо потребу в цьому. Звісно, вишиваний одяг зобов’язує ще й до певної поведінки. Помічено, що у вишиванках люди стають спокійними, на обличчі з’являється посмішка, сяють очі. Людна у вишиванці духовно піднесена, має урочистий вигляд і водночас скромна, привітна. Бо вона – спадкоємець традицій і звичаїв нашого народу.
Про свої відчуття розповіли одягнені у національне вбрання жительки Олександрійщини. Історії зібрала молодший науковий співробітник Олександрійського міського музейного центру, засновниця етнопроєкту «Вдома» Олена Мітюріна. Використані у цій публікації фото – також її авторські.
Олена Луценко, 32 роки: «Червоне то любов, а чорне то журба… Ці слова ще років 20 тому були чи не єдиним уявленням про вишиванку. Нині ж Українська держава має власний зручний та вишуканий тренд, який є у кожного, хто зберігає, відроджує і славить свої культурні традиції. Перша вишиванка з’явилася у мене в підлітковому віці. Доо цього часто одягала вишиті сорочки, які знаходилися в гардеробних різних мистецьких колективів. У моїй родині, на жаль, не носили такого одягу (мали лише вишиті рушники та наволочки), і тільки з друкованих матеріалів я знала, що таке код нації, який ми розшифровуємо через певні символи, таємничість, адресність, вишуканість завдяки старанній роботі майстринь. Тому, одягнувши вишиванку тих часів, я немов перенеслася в далекі невідомі часи, уявила, як проживали своє дорогоцінне життя різні люди: як працювали, співали, народжували і виховували дітей. З часом, коли підростуть мої донечки, я буду їм розповідати вже свою вишиту, цікаву історію».
Поліна Томчук, 15 років, народилася у Слов’янську, з минулого року живе в Олександрії: «Нагода вдягтися у стародавній одяг випадає не щодня. Доторкнутися своїми руками до нашої культурної спадщини для мене стало великою радістю та честю. Така можливість трапилася вперше. Вдягаючи вбрання, я намагалася не робити зайвих рухів, навіть дихання старалася контролювати — хотілося зберегти первозданний вигляд строю, бо це — свідоцтво існування нашої нації».
Антоніна Ісаєва, 36 років: «Українська сорочка, та й взагалі вбрання, відразу переносить тебе на декілька поколінь назад, коли наші прабабусі так одягалися. У вінку та з косою я вже б не бігала – тільки очіпок чи хустину на голову, волосся сховала, бо заміжня. Уявляю собі, скільки кропіткої праці було над однією сорочкою – вишити взори, обереги та й врешті з’єднати всі елементи разом. Вручну! До речі, майстрині минулого шили настільки акуратно, ховаючи всі шви, що навіть з внутрішнього боку сорочка виглядала ідеально. Так сталося, що в моїй родині по маминій лінії всі жінки займалися рукоділлям, і мені цікава тема вишиванок, їх історії. Тому, одягаючи сорочку, відразу ж почуваюся справжньою Українкою».
Тетяна Кузьменко, 37 років, село Головківка: «Для мене вишиванка символізує українську культуру та зв’язок поколінь. Пригадую, як в дитинстві з цікавістю заглядала в прабабусину скриню. А в ній були і вишиті рушники, і наволочки, і сорочки. Тоді, ще будучи дитиною, не розуміла їхньої святості.
Перше, що згадується з дитинства, це наволочки на подушках та рушники на іконах, які, завжди охайні та випрані, зустрічали нас в бабусиному будинку. Дуже багато рушників передано до нашого шкільного музею».
Людмила Шевченко, 33 роки: «Одягаючи вишиту сорочку, я завжди відчуваю перш за все свою приналежність до мого великого Роду, почуття єднання з пращурами у часі й просторі. Дивлячись на орнаментику українського вишиття, бачу не тільки традиційну, дохристиянську символіку. Кожна кольорова ниточка, переплетена з полотном прадавніми техніками вишивки, формує унікальне розмаїття взорів, що передає з покоління в покоління закодований духовний всесвіт української нації. А найбільш поширене червоно-чорне кольорове поєднання в орнаментах символізує, окрім традиційних визначень (червоний як символ вогню, енергії, сонця, захисту, чорний – символ мудрості, достатку і т.п.), ще й кров, пролиту українськими воїнами в боротьбі за свою землю. Тому, вбираючись сьогодні у вишиту сорочку, я звичайно ж шаную наш традиційний символ національної ідентифікації, але ще й надаю цьому значно глибшого сенсу: в барвистому червоно-чорному орнаменті зібрано пам’ять про усі покоління борців за свободу української нації, нащадки яких і сьогодні мужньо стоять до останнього подиху за наше право бути українцями».
Дуже важливо звертати увагу на відчуття, які викликає вишиванка. Вченими доведено, що традиційні українські вишиванки гармонізують біоенергетичну оболонку, тому в них всі так добре почуваються. Дуже вподобана вишивка свідчить про те, що ви резонуєте з нею. І це справді важливий чинник, щоб комфортно почуватися у національному одязі.
Правильно створена вишита сорочка оберігає власника, несе добро, вдачу та навіть лікує. Наші предки вірили у це і, більше того, перевірили на собі вплив вишиванок. Тож у даному випадку побажання: «Носіть на здоров’я» має прямий сенс. Відчуйте на собі силу живильних витоків Роду.
Фото: Олена Мітюріна
