Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views :
Oh Snap!

Please turnoff your ad blocking mode for viewing your site content

img

Анастасія Євсейчик: «Переді мною прочинилося багато дверей»

133 Views
Анастасія Євсейчик: «Переді мною прочинилося багато дверей»

У проєкті «ВільноХаб_Олександрія», що реалізується у Центральній міській бібліотеці в рамках програми «Мріємо та діємо» за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), задіяні помічники координаторів із числа внутрішньо переміщених осіб.  Однією з них є 25-річна Анастасія Євсейчик з Краматорська. Її тато і чоловік – військовослужбовці, захищають нашу країну.

Цьогоріч Настя отримала диплом про вищу економічну освіту Донецької державної машинобудівної академії. До цього у технікумі здобула технічну спеціальність  з ливарного виробництва.  Але тепер розуміє, що все це не її – дівчині  більше подобається творча галузь. Наразі Анастасія проводить майстер-класи та інші заходи в рамках програми «Мріємо та діємо» у Центральній бібліотеці Олександрії. Заходи, передбачені діяльністю «ВільноХабу», розраховані на дітей і молодь віком від 10 до 35 років.

Анастасія Євсейчик: «Переді мною прочинилося багато дверей»

У Краматорську у родини Насті був невеликий сімейний бізнес – продуктовий магазин, де працювали бабуся, мама і Настя. Поряд – ДГМА і коледжі, отже, основними покупцями були студенти.  Краматорськ – індустріальне, розвинене і комфортне місто з кількістю населення понад 300 тисяч жителів. Так було до війни.  І з роботою проблем не було – працювали декілька машинобудівних заводів, великі торгівельні центри. Дуже боляче, що  тепер Краматорськ став  непридатним для проживання через постійні обстріли.

Рідне місто Настя з сім’єю залишила наприкінці березня. Їхали усією родиною – мама, бабуся, брат з дівчиною, сестра, а згодом забрали ще бабусю і дідуся чоловіка. Усі восьмеро плюс улюбленці – кіт і собака – живуть у гуртожитку Олександрійського фахового коледжу культури і мистецтв, кімнати якого відремонтували і обладнали для переселенців. ГО «Десяте квітня» надала меблі та побутову техніку – холодильники, мікрохвильові печі, електроплиту. Ремонт працівникам коледжу допомагали робити переселенці, спільно створили прекрасні умови для проживання. «Жити можна, — посміхається Настя. – Головне, що в Олександрії почуваюся захищеною, тут мені комфортно».

Анастасія Євсейчик: «Переді мною прочинилося багато дверей»

Хоча спочатку в Олександрії дівчина з родиною опинилися випадково. Коли вирішували, куди їхати, Настя просто написала у пошуці слово «волонтер» і Гугл сам видав посилання на Олександрію. З-поміж іншого, в оголошенні привабила інформація про забезпечення житлом. Настя зателефонувала за вказаним номером. Відповіли: «Приїжджайте». На новому місці Настя адаптувалася легко. За пару днів обійшла все місто. Зібрали документи, оформили допомогу. А потім Настя з мамою пішли допомагати у БФ «Центр допомоги «Олександрія» — там не вистачало волонтерів. Не нехтували ніякою роботою, у тому числі допомагали у кафе «Симпозіум», де переселенців годували гарячими обідами. І самі там харчувалися, адже тоді у гуртожитку не було можливості готувати їжу.

Анастасія Євсейчик: «Переді мною прочинилося багато дверей»

«Любов Мороз скинула постер про те, що у проєкт потрібен помічник координатора. І я з задоволенням на нього відгукнулася. Бо коли сидиш без роботи у чужому місті, це значно руйнує віру в себе і починається знецінення, — розповідає Настя. —  Я заповнила анкети, пройшла співбесіди і … мене взяли в проєкт! Впродовж місяця проходила навчання. Тепер ми з колегою ведемо тренінги і проводимо майстер класи. Це не сумні та нудні лекції, а цікаві заходи з елементами неформальної освіти з вправами та іграми. Мені дуже подобається. Плюс до цього вчуся малювати у студії художниці Анни Панкратової. Під її керівництвом намалювала першу у своєму житті картину за мотивами робіт Євгенії Гапчинської».

В Олександрії для Насті почалося інше життя – творче. «Якщо відверто, я завжди мріяла про творчість, хотіла працювати з дітьми. І саме в Олександрії у мене з’явилася така можливість, — говорить дівчина. — Завдяки волонтерам і роботі з’явилися нові проєкти і нові можливості. Переді мною прочинилося багато дверей. Перед першими майстер-класами дуже хвилювалася. Але потім побачила: учасники – відкриті люди. Майстер-класи проходять у Центральній міській бібліотеці на вулиці Григорія Усика. Допомагали бібліотекарі, за що їм щира вдячність, і колега-переселенка Аліна Касьянова — у неї є дар працювати з людьми.

Анастасія Євсейчик: «Переді мною прочинилося багато дверей»

Хотіла б займатися цим і надалі. Але треба шукати роботу, бо зарплата зовсім невелика. В Олександрії взагалі складно з роботою. Брат влаштувався сушистом, мама – волонтер, перебуває на обліку в Центрі зайнятості. У перспективі я хотіла б займатися фотографією. Мені подобається бачити гарне і незвичайне. Могла б фотографувати жіночі консиліуми, волонтерів, переселенців – щоб вони побачили свою красу».

Анастасія Євсейчик: «Переді мною прочинилося багато дверей»

Інтерв’ю записано під час мобілізаційного заходу «День довіри», який проведено 22 жовтня 2022 року з ініціативи ГО «Десяте квітня» в рамках проєкту з UNHCR Ukraine — Aгентство ООН у справах біженців в Україні.

  • Facebook
  • Twitter
  • Google+
  • Linkedin
  • Pinterest

Leave a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

This div height required for enabling the sticky sidebar