Таємниці підпільного мільйонера: Олександр Ільїн та його колекція
8 квітня виповнилося 105 років із дня народження Олександра Ільїна (08.04.1920–22.10.1993) – колекціонера антикваріату, бібліофіла, реставратора книг та ікон. Книги з його колекції зберігаються в ОУНБ ім. Д.І.Чижевського у Кропивницькому. Але це лише незначна частина його величезних скарбів. Багато експонатів після його смерті у 1993 році безслідно зникла. Таємниця колекції Ільїна досі не розгадана.
Про підпільного мільйонера з Кіровограду знімають фільми, пишуть книги і статті. У 2012 році на екрани вийшов українсько-російський художній серіал «Синдром Дракона», в якому, як стверджують деякі знавці, 90 відсотків – вигадка.
Багато запитань у цій історії досі залишаються без відповідей. Головне з них: як електрик з Кропивницького зібрав колекцію антикваріату на мільйони доларів? Телескопи Галілео Галілея, рукописи Гоголя, стародруки Івана Федорова, кухоль Петра І, столові прибори Фаберже, китайська порцеляна, монети, зброя, посуд, картини, кілька тисяч книг… Скарбів у його хатині було настільки багато, що в останні роки життя він спав сидячи. Реальну історію колекціонера достеменно не знає ніхто…
20 жовтня 1993 року у Кропивницькому (тоді ще Кіровограді) у віці 72 років раптово, від атеросклерозу судин головного мозку, помер електрик Олександр Ільїн. Містяни пам’ятали його як відлюдника, який усе життя ходив в однаковому робочому комбінезоні та кирзових чоботах. Аж раптом з’ясувалося, що у своєму будинку площею 86 квадратних метрів Ільїн зберігав бібліотеку і колекцію антикваріату вартістю мільйони доларів!
Писати репортаж приїхала кореспондентка з США Кері Голдберг, матеріал вийшов 28 березня 1994 року на першій сторінці газети Los Angeles Times.
У будинку Ільїна на вулиці Врожайній, 28, розташованому на ділянці 20 соток, не було ні водогону, ні центрального опалення. Олександр Борисович не був одружений і не мав дітей. Жив зі своїми племінниками Іриною та Андрієм Підтьолковими. Згідно з законом, вони не є прямими спадкоємцями. Заповіту Ільїн не склав, тож колекція, про яку знали тільки втаємничені, тобто, інші колекціонери, мала перейти державі.
Племінники нікого не пускали в будинок і не давали скласти опис майна, на яке зрештою було накладено арешт. Рішенням суду колекцію конфіскували на користь держави. Коли держслужбовці все ж таки вдерлися у будинок, то зривали дошки з підлоги і користувалися металошукачем: шукали дорогоцінності. Вивезли 500 мішків старовини на двадцяти вантажівках.
Скарби не були в ідеальному стані, деякі експонати колекції брудні, інші вкриті шаром мокриць. Декілька музейних працівників, які описували колекцію, захворіли: це дало привід говорити про «прокляття» колекції Ільїна.
У результаті понад 4200 експонатів було передано до Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, а 7000 книг – до обласної бібліотеки ім. Д. І. Чижевського.
У колекції Ільїна були прижиттєві видання Михайла Грушевського і Володимира Винниченка — книги, за зберігання яких у часи СРСР можна було опинитися за гратами, усі видання першодрукаря Івана Федорова, зокрема «Острозька Біблія» і «Псалтир». Іван Федоров був кумиром для Ільїна. Навіть одна-дві сторінки, що потрапили в його руки, отримували повноцінну шкіряну палітурку. А ще книга «Візантійські емалі з зібрання Звенигородського» 1892 року з обкладинкою з шагреневої шкіри, тисненої червоним золотом, і закладкою, шитою золотом і сріблом. Був чотиритомник «Великокнязівське, царське і імператорське полювання на Русі», ілюстрований Бакстом, Бенуа, Васнецовим, Рєпіним, Суриковим та іншими митцями. Був повний комплект Євангелій, починаючи з XVI століття, рукописи Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Гоголя.
Два аркуші рукопису на пергаменті, археологічні знахідки з IV тис до н.е. по XIV століття н.е., кам’яні сокири, китайська порцеляна, монети, самовари, портсигари, посуд, ложки Фаберже, меблі; мікроскопи, підзорні труби та інші оптичні прилади, телескопи, зокрема один виготовлений у Франції на початку XIX ст. та один фірми «Карл Цейсс» — уявляєте, які скарби? Збирав Ільїн і грамофони, радіоли, радіоприймачі; платівки з прижиттєвими записами Ф. Шаляпіна, Т. Руффо, А. Нежданової, Л. Собінова, Е. Карузо.
Серед живопису найбільш раритетні два полотна: копія «Мадонни в кріслі» (оригінал Рафаеля знаходиться у Флоренції) та портрет Катерини II в гетьманському одязі, який, можливо, належить пензлю видатного художника Дмитра Левицького. А от унікальній срібний кухоль роботи Івана Равича, українського ювеліра епохи бароко кінця XVII—початку XVIII ст., належав, можливо, Петру І.
Мати Олександра Ільїна Наталія була з роду Римських-Корсакових, знала чотири мови, була вихованкою Смольного інституту шляхетних дівчат, навчалася у Московському комерційному інституті. Батько Борис — син власника мідноливарної майстерні, механік-самоук. Після Другої світової війни Борис опинився у Кіровограді — був інженером, а деякий час і директором «Олійжиркомбінату». Борис Ільїн володів секретами лиття, карбування, роботи з металом, знав хімію, фізику, за старовинними підручниками опанував палітурну справу та реставрацію книг — і передав ці знання сину Олександру.
За однією з версій, колекцію почали збирати ще батьки Олександра Ільїна. Мовляв, ще у 1933 році у Вітебську Борис Ільїн обміняв висівки на бельгійську рушницю. А чоловік сестри Олександра Тетяни (племінники Ірина та Андрій Підтьолкови, які хотіли успадкувати колекцію, — її діти) під час війни працював в окупаційній зоні у Німеччині, звідки привіз два піаніно, меблі, фотоапаратуру, друкарську машинку.
Початкову освіту Олександр Ільїн одержав у Вітебську, де на той час працював його батько, у 1941 році став студентом Торфяного інституту механічного факультету Московської гірської академії. Навчання довелося припинити у зв’язку з німецько-радянською війною 1941-1945 рр. У 1943 році, коли навчальний процес в інституті було відновлено, Ільїна викликали на навчання на ІІІ-й курс. Навчання у виші він так і не продовжив.
Чим займався сам Олександр Ільїн під час Другої світової війни, невідомо. Він не хворів, але і не воював. У 1944 році нібито брав участь у груповій крадіжці продуктів, але відсидів менший строк, ніж той, за який його засудили. У 1948 році він закінчив машинобудівельний технікум, а перший запис в його трудовій зроблений у 1967.
За однією з версій, у таборі, де відбував ув’язнення, Ільїн познайомився з монахом Никанором з Києво-Печерської Лаври, і ці загадкові роки колекціонер провів там. Уже після смерті колекціонера його колега Вадим Орленко згадував: «Розповідав, що коли жив у Києві, настоятель Києво-Печерської Лаври попросив його зробити палітурку для дуже старого Євангелія. Робота була дуже копітка і складна, але Ільїн впорався. Настоятелю робота сподобалася і він поцікавився: „Олександре скільки ми тобі винні?» Ільїн відповів: „Мені не потрібні гроші, дозвольте вибрати кілька книг з вашої бібліотеки». А в Лаврі була дуже хороша бібліотека, від якої йому дали ключ. Ільїн сам мені розповідав, як багато тоді книжок взяв з лаврської бібліотеки». Ці спогади є у книзі Миколи Цуканова «Колекціонер Ільїн» (2017).
У Кіровоград Ільїн повернувся у 1960 році, коли Лавра закрилася у процесі хрущовської антирелігійної кампанії, і привіз дві машини речей. Колекціонеру Орленку Олександр Ільїн також розповідав, що багато речей привіз з Росії. Знав, де у Москві живуть багаті старі графині та княгині. Купував, випрошував найцікавіше.
Улюбленим після книг напрямком колекціонування Ільїна були ікони. Він добре на них знався. Священнослужителі зверталися до нього зверталися з проханням реставрувати ікони, ними ж і розплачувалися за роботу. Ільїн замовляв місцевим художникам репродукції ікон і обмінював їх на оригінали. Також купував у сусідів. Одного разу знайомий єврей приніс йому оксамитову стрічку зі староєврейським письмом, зовні непримітну. Ільїн її купив, розшифрував напис, і виявилося що це ритуальна стрічка з поховання багатого вельможі.
У колекції є експонати з інвентарними номерами музеїв і екслібрисами бібліотек. Багато що потрапляло до колекціонера зі списаного, з макулатури. Ільїн влаштовував обміни з фондами музеїв і менш обізнаними колегами. Міг поїхати у Ленінград, якщо раптом дізнався, що там помер якийсь визначний колекціонер, і повернутися з контейнером книг. Можливо, мав справи зі злочинцями.
Шукав шкіряні вироби (папки, черевики) та метал на базарах — ці матеріали були потрібні для реставрації. Не гребував Ільїн і пошуком необхідного на смітниках.
Відвідувачі Олександра Ільїна ділилися на дві основні категорії: «запорожці» та «допорожці». Першим — їх було дуже мало — дозволено було заходити в будинок. Ще була категорія «підгрушники»: таким Ільїн дозволяв сидіти під грушею у своєму саду і читати рідкісну літературу.
Олександр Ільїн не пив і не курив. Увесь вільний час присвячував тому, що читав книги чи займався реставрацією. «Він міг зробити все, від ювелірних прикрас до палітурок книг, — читаємо у книзі „Колекціонер Ільїн» спогади племінниці Ірини. — У нього були глибокі знання з хімії, гальваніки, золочення, сріблення. Знав, як робити сплави, вивчав хімічні реакції. Більшість статей ставлять під сумнів можливість зібрати колекцію одній людині. Але я жила у цьому будинку і бачила, як вона поповнювалася. В той час старовину можна було купити за безцінь. Усе, що було до 1917 року, вважалося непотрібним. Хто щось розумів у мотлосі? Одиниці. Дядя Шура знав ціну, саме цінність — історичну, культурну».
За спогадами Ірини, в останні свої роки Ільїн спав сидячи, спершись на стос книг. На столі було місце лише для однієї тарілки, інший простір був завалений книгами.
Ніхто з друзів Олександра Борисовича прямо не відповідав на запитання, яким чином він міг зібрати таку колекцію. А його племінниця Ірина Подтьолкова розповідає, що у мами Олександра збереглися речі її батьків: старовинні мікроскопи, підзорні труби, грамофон, посуд, прикраси і т.п. Ільїн цих речей ніколи не продавав – це був його обмінний фонд.
«На моє переконання, покровителем Ільїна був батько Ірини Іванівни Подтьолкової — тодішній заступник прокурора області. Взагалі серед партійних функціонерів і силовиків було багато колекціонерів, які користувалися послугами Ільїна. Були й ті, хто шукав раритети на подарунок. Книгу хорошу придбати чи ікону було вельми складно. Наприклад, ікон Миколи Чудотворця повно, а пророка Іллі немає. Де взяти? Йшли на вулицю Врожайну. За великим рахунком, то був величезний музей, допуск до якого мала обмежена кількість людей. У якому був і свій реставратор, і свій експерт. Для мене Ільїн — дуже сильний експерт», — розповідав в інтерв’ю Микола Цуканов.
Олександр Ільїн залишив по собі колекцію вартістю десятки мільйонів і навіть мільярди доларів. Волонтери Кропивницького взялися за реконструкцію могили Олександра Ільїна. Місце поховання підпільного мільйонера і найвідомішого колекціонера України у хащах старого цвинтаря ледве вдалося розшукати. За ним ніхто не доглядав.
Галерист Микола Цуканов знайшов архівне відео Олександра Ільїна – єдине, що зберіглося до наших днів. Передала його в 2018 році вдова колекціонера і мецената Віктора Петракова. Це єдине відео з антикваром, зняте на початку 80-х. На ньому Ільїн вивчає палітурку книги, яку виготовив його колега. На кадрах Ільїн разом з іншими колекціонерами показують один одному відреставровані церковні книги і говорить, що хотів би мати у своїй колекції табличку з Вавілону. Власник галереї «Єлисаветград» Микола Цуканов прокоментував знахідку: «До сьогодні ми практично не знали, який вигляд мав Ільїн, його образ був написаний сюжетами, коментарями працівників ЗМІ, які не до кінця розуміли, про що йде мова. Представляли його старим дідом, неосвіченим напівбомжем. А на відео видно, наскільки він грамотний, ерудований».
З нагоди 30-річчя передачі унікальної колекції старожитностей Олександра Ільїна до державної власності Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей презентував буклет «Скарби колекції Олександра Ільїна». У ньому йдеться про предмети, пов’язані з Україною та Кіровоградщиною. Зокрема, про картини кіровоградського художника Володимира Федорова, на яких зображений Тарас Шевченко, краєвиди міста, сам Олександр Ільїн, етюд пензля Олександра Осмьоркіна, срібний кухоль роботи одного з найкращих українських ювелірів епохи Бароко Івана Равича (початок XVIII століття) тощо.
Також у Кропивницькому у 2021 році знімали документальний фільм про Олександра Ільїна за сценарієм письменника Андрія Кокотюхи «Між крапельками» .
Сьогодні, через 32 роки після смерті Олександра Ільїна, його колекція залишається однією з найзагадковіших. Державна скарбниця України нічого не знає про долю предметів з колекції кіровоградського антиквара. Про це йдеться в офіційній відповіді Держскарбниці на запит власника галереї «Єлисаветград» Миколи Цуканова. «На жаль, вимушені зазначити, що на сьогодні Державна скарбниця не може повідомити відомості про належність до колекції Олександра Ільїна якихось конкретних предметів, які нібито отримав Національний банку України у 90-х роках минулого століття та які можуть зберігатися у Державній скарбниці», – йдеться у документі.
У відповіді на запит Цуканова також сказано, що «супровідні документи тих часів на цінності, що поставлялися правоохоронними органами до Державної скарбниці, передані в архів та знищені у зв’язку з закінченням строків їх зберігання, і без зазначення конкретних назв предметів, що могли бути передані до Державної скарбниці, з’ясування їх належності неможливе».
