Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views :
Oh Snap!

Please turnoff your ad blocking mode for viewing your site content

img

Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини

124 Views
Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини
Різдвяне печиво з Нової Праги. Фото Олени Мітюріної

Солодке печиво у вигляді фігур коника й дівчинки раніше дарували похресникам на Різдво хрещені батьки. Випікала його хрещена мати виключно на Святвечір. Традиція активно побутувала в нашому регіоні принаймні 150 років тому – про це у своїх етнографічних замітках зазначав фольклорист і мовознавець Іван Бессараб, який жив і працював на Олександрійщини наприкінці ХІХ початку ХХ століття.
Етнопроєкт «Вдома» презентував у міському музейному центрі традиційне різдвяне печиво, що здавна виготовлялося на Олександрійщині. Два роки засновниця етнопроєкту, молодший науковий співробітник міського музейного центру Олена Мітюріна досліджувала тему святкових кулінарних традицій Олександрійського району і збирала рецепти, форми для випікання та розповіді старожилів про обрядову випічку.

Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини


Цьогоріч напередодні Різдва Олена поділилася результатами дослідження. Вона зафільмувала розповідь жительки Головківки Катерини Чайки, яка напекла «конів і баришень» за родинним рецептом, а потім був майстер-клас з розпису пряників від майстрині Наталії Сибірцевої.
Цікаво, що ця обрядова страва не наша локальна, а загальноукраїнська, сакральна. В різних регіонах України різдвяне печиво називали по різному. На Харківщині – пані й коні, на Полтавщині – коники й баришні, або коники й панянки.
«У Новій Празі печиво мало назву коні й барині з наголосом на останній голосний, — розповіла Олена. – Найдавнійші згадки, які вдалось зафіксувати, говорять про те, що печиво було пісним, оскільки готувалося і дарувалося в піст. В кожному селі існувала своя традиція приготування тіста. У Головківка коників і баришень не прикрашали, тоді як у Новій Празі, що знаходиться за декілька кілометрів, навпаки, фарбували в червоний колір й рясно прикрашали кольоровими стрічками та глазур’ю, яку робили з крохмалю та води».

Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини
Форми з музею Захарівки. Фото Олени Мітюріної


Жителька Нової Праги Антоніна Кривко повідомила Олені, що до 90-х років «коні і барині» ще були досить розповсюжєені у нашій місцевості, але зі зміною поколінь традиція поступово була втрачена.
Форми для різдвяного печива виготовляли з бляшаних (жестяних) стрічок, якими раніше оббивали дерев’яні ящики. Декілька таких форм зберігаються у музейній кімнаті Новопразького будинку культури, і в музеї села Захарівки, де «коні» пеклися з «вершниками».

Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини
Форми для печива з музею у Головківці. Фото Олени Мітюріної

Подібні форми є і в етнографічному музеї Головківки. У цьому селі живе 74-річна Катерина Чайка, яка й досі пече обрядові пряники та просфори для церкви. Катерина Іванівна цікаво розповіла про традицію випікання різдвяного печива в її родині. Її розповідь Олена Мітюріна зняла на телефон і змонтувала у цікавий 10-хвилинний фільм.
«Тоді все пекли вдома, — говорить у стрічці старожилка, згадуючи своє дитинство. – Печі топили соломою, соняшником і кирпичем. Електрики ще не було. Тісто мама замішувала на солодкому молоці і пекла на листах хлопцям – коней, дівчатам – баришень. 6-го січня похресники несли вечерю хрещеним батькам – книш (круглий обрядовий хліб), пиріжки з солодкою квасолею. Зими тоді стояли суворі, морозні. Снігу багато, іній – дуже гарно. У матері було багато похресників, і вона пекла не менше 20 коней і 20 баришень. Печиво не розфарбовувала. Рецепт такий: на 0,5 літра молока — 0,5 стакана цукру, 5 ложок олії, сіль і борошно – тісто має бути не дуже крутим. Полежить з годинку і можна випікати».

Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини
Катерина Чайка. Фото Олени Мітюріної

Про те, як святкували Різдво у Вербовій Лозі: Різдво у бабусі
Присутня на презентації олександрійка Надія Сніжко поділилася своїми спогадами про те, що в її дитинстві пиріжки на Різдво пекли ще й з кабаком (тиквою) і клали у кожен по три червоні ягідки калини. Випічку клали у хустку навколо книша і несли вечерю хрещеним зі словами: «Добрий вечір, святий вечір! Батько й мати прислали вечерю». У хаті випічку несли до ікони, під лампадкою хрещені міняли пиріжки на макові, давали Надійці баришню, а її брату – коника. Крім того, дівчинка отримувала у подарунок складену трикутничком червону стрічку, якій дуже раділа. Коли вони з братом приходили додому, залазили на піч і гралися – Надійка розставляла повз одну стіну своїх баришень, а брат повз іншу – коней.

Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини


Подекуди хрещені батьки клали у хустку ще й копійки. Але не скрізь і не завжди.
Захід в Олександрійському міському музейному центрі поєднав декілька поколінь, адже старожили ділилися спогадами, а слухачами були діти й молодь, які взяли участь у майстер-класі з розпису коників та баришень, і це було для них першим обрядовим різдвяним печивом. Майстер-клас провела справжній професіонал Наталія Сибірцева, яка вже багато років випікає на продаж імбирні пряники. Докладніше про Наталію та її пряники. У якості глазурі був айсинг – цукрова суміш. Олена Мітюріна висловила сподівання, що тема різдвяних традиційних смаколиків зацікавить місцевих підприємців, і поруч з імбирними пряниками на прилавках можна буде побачити і традиційну обрядову випічку нашого регіону.
Українці — нація хліборобів, чиє життя с прадавніх часів залежало від врожаю, тому всі обрядові страви завжди виготовлялися з зерна або з борошна: кутя, коливо, паски, книші, калита, шулики, коники й баришні… Нехай сонце, символом якого є книш, дарує нам цьогоріч своє лагідне тепло, а рік буде мирним і врожайним. З Різдвом!

Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини
Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини
Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини
Коні і барині – різдвяне печиво Олександрійщини

Використані фото Олени Мітюріної.

Про Олену та її етнографічний проєкт «Вдома»: «Вдома» — теплий проєкт про родинну історію

Читайте також: Старовинний весільний вінок з Нової Праги – на шпальтах журналу Marie Claire

І ще про «Вдома»: Сакральний символ і оберіг: в Олександрії проходить виставка весільних рушників

  • Facebook
  • Twitter
  • Google+
  • Linkedin
  • Pinterest

Leave a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

This div height required for enabling the sticky sidebar