Потрійний ювілей ліцею

Цьогоріч ліцей імені Тараса Шевченка (донедавна — НВО «Олександрійська гімназія ім. Т.Г. Шевченка – школа мистецтв») відзначає потрійний ювілей: 100 років школі, 50 років, як вона працює у теперішньому приміщенні, і 30-річчя отримання статусу навчально-виховного об’єднання «Гімназія-школа мистецтв». З початку нового навчального року 2022-2023 заклад іменується ліцеєм.

За часів радянської влади він декілька разів змінював назви та приміщення, і ось нарешті у 1972 році вже середня школа №1 отримала спеціально побудоване за індивідуальним проектом приміщення на 1000 місць.

Школа має цікаву історію і багато знаменитих випускників – понад 40 з них стали науковцями і кандидатами наук, декілька сотень обрали для себе військову справу, є академіки, хлібороби, кінокритики, артисти, журналісти… Серед випускників школи №1 – вчений в галузі фізики і математики, конструктор-ракетобудівник Микола Герасюта, відмінник народної освіти, лауреат педагогічної премії ім. В.О.Сухомлинського Антоніна Кріуленко,  депутат Верховної Ради України двох скликань вчитель Ольга Костюшко, кандидат технічних наук, винахідник Іван Індиченко, актор Сергій Сипливий та багато інших.  

На початку ХХ століття на місці теперішньої будівлі ліцею стояв приватний будинок дворянської родини – добротний, великий, з високою п’ятиметровою стелею і просторими світлими кімнатами. У  ньому з 1927 по 1966 рік працював дитячий будинок, про який буде окрема розповідь.

А історія навчального закладу, про який йде мова наразі, така.

У 1875 році в Російській імперії проводиться освітня реформа, згідно з якою з’являється новий тип навчального закладу – класична гімназія. У 1908 році в повітовій Олександрії відкривається класична чоловіча гімназія, директором якої став І.К. Чижевський, гласний повітового земства, фізик, астроном, батько всесвітньо відомого філософа Д. Чижевського. Про якість викладання свідчить той факт, що за десять дореволюційних років із випускників гімназії 7 юнаків стало професорами.

Після встановленням радянської влади в Олександрії, з 1 вересня 1922 року чоловіча гімназія перейменовується в трудову зразкову середню школу №1. Перший випуск радянського начального закладу відбувся в 1927 році. Документи про освіту вручені  31 учню. Школа була семирічною.

Першим директором трудової школи став Опанас Бачинський (помер у 1934 році), який за свій професіоналізм ще у дореволюційні часи отримував нагороди. Народний учитель майже 50 років життя віддав навчанню олександрійських дітей, був завідувачем першого чоловічого приходського однокласного училища, губернським секретарем. Опанас Васильович  заклав основи і традиції майбутньої середньої школи №1. Після нього школу очолювали Черкес, Ільченко.

У перші роки після заснування школа працювала у своєму рідному приміщенні чоловічої гімназії на першому поверсі. У класах стояли легкі парти на одного учня. Школярі 20-х не знали, що таке шкільна форма, на заняття ходили з полотняною торбою, прикріпивши до ручки маленьку торбинку для чорнильниці — невиливайки з саморобним чорнилом із бузини.

У 1932 році школа з новою назвою «Трудова зразкова середня школа №1» переїздить у колишнє приміщення готелю «Брістоль», на розі вулиць Першотравневої (Поштової) та Жовтневої (сьогодні – проспект  Соборний). Тут вона працюватиме аж до вересня 1972 року. А потім у стінах колишнього «Бристолю» ще декілька років розміщувалася школа №5, після чого будівлю знесли і на її місці сьогодні – сквер ім. Ю.Кравченка. Школа була двоповерховою. Учні 10-го класу розбили перестінки на першому поверсі, добудували спортивний та актовий зали. Учитель праці Андрій Павлович Димов керував будівництвом теплиці.

Учитель фізкультури Микола Онуфрійович Настусенко організував спортивну групу. Він конструював складні спортивні піраміди, вчив учнів виконувати непрості вправи, з якими вони неодноразово посідали призові місця на змаганнях обласного та республіканського рівня. Діяв драматичний гурток. Вчителька німецької мови Людмила Григорівна Фоназор подарувала рідній школі фортепіано, на якому до хвороби грала сама.

Директорами трудової школи №1 у 1930-х були Бойченко, Сагайдак, Слюсар, Н.І.Жарій. Никифор Ісакович Жарій разом із дружиною Олександрою Василівною був направлений в Олександрію після закінчення Криворізького педагогічного інституту.

Страшним випробуванням для країни стала Друга світова  війна, в ході якої свої життя за Перемогу віддали 143 вчителі та випускники школи.

Після визволення Олександрії в грудні 1943 року школа відновлює роботу в приміщенні колишньої школи № 4 на вулиці Івана Чиркина (сьогодні на її подвір’ї працює льодова арена «Снігова королева»). Та вже через рік повертається у рідне приміщення. Відновлення роботи закладу взяли на себе директори А.П. Димов та М.М. Стрельцова.

У другій половині 1960-х почалося будівництво нового приміщення середньої школи №1 на вулиці Івана Чиркіна, 19. За проектом 1966 року, школа повинна була мати басейн, стадіон та актовий зал, але будівництво так і не було завершеним.

У 1962 році школі №1 присвоєне ім’я Тараса Шевченка. А з 1 вересня 1972 року навчальний заклад працює у збудованому за спеціальним проєктом приміщенні на розі проспекту Соборного і вулиці Івана Чиркина.

70-і роки були періодом великих змін в історії школи. Заклад очолювали видатні директори Іван Петрович Гілевич та Василь Петрович Петленко. У школи були шефи – промислові підприємства Олександрії.

І. Гілевич був доброю людиною, гарним господарем, поважав і шанував учительську працю, допомагав молодим учителям. Саме при ньому школа переїхала до нового сучасного приміщення, у якому формується кабінетна система. Він вдало добирає педагогічні кадри, своїх заступників.

В.Петленко  – це зразок чудового адміністратора. Під його керівництвом з’являються ТРЦ, кабельна ТВ-мережа, перший у місті комп’ютерний клас, вводиться змінне взуття, а широкий тепловий перехід до спортзалу перетворюється на актовий зал. До 1990-х працювала двоповерхова теплиця.

Старшокласники, працюючи на заводі «ЕТАЛ» або виконуючи замовлення місцевих підприємств на уроках праці, отримували заробітну платню.

Цікавим і насиченим було життя школярів 70-80-х років. Традиційними стали збір металолому та макулатури, суботники, літературні вечори, військово-спортивна гра «Блискавиця» («Зарница»). Танцювальний колектив СШ №1 перемагав у міських конкурсах бального танцю до 1990 року. Групі прапороносців, як кращій у місті, доручали протягом десятиліття стояти в почесному караулі на Братській могилі під час мітингу в День Перемоги. А літня практика проходила в таборі праці й відпочинку «Ровесник», що розміщався в колишньому панському маєтку в с. Войнівці на березі Інгульця.

Коли заклад став гімназією, в ньому поступово з’явилися кабінети психолога, соціального педагога, виховний центр, що прийшов на зміну піонерській кімнаті радянської епохи.

Ініціатором перетворення середньої школи № 1 на заклад нового типу став її тогочасний директор Геннадій Терентійович Могилей.

З першого вересня 1992 року розпорядженням представника президента по Кіровоградській області та рішенням виконкому Олександрійської міської ради засновано «Олександрійську  міську національну гімназію-комплекс №-1 ім. Т.Г. Шевченка», яка згодом стала навчально-виховним об’єднанням «Олександрійська  гімназія ім. Т.Г. Шевченка – І-ІІІ ступенів – школа мистецтв».

На жаль, у ювілейний для закладу 2022 рік в Україні йде війна. Тому святкувань, звичайно, не буде. Але на сторінці ліцею імені Тараса Шевченка у Facebook директорка Олена Лобунська з нагоди 100-річчя школи просить випускників поділитися спогадами і світлинами вчителів у публікаціях з хештегами #100_ччя_Олександрійська_школа_1_ім_Т_Г_Шевченка. Адже історія закладу триває.

Олена Лобунська – також випускниця середньої школи №1 – першою поділилася спогадами про свої дитячі роки: «У моєму житті було багато гарних педагогів. Мабуть, тому й обрала цю професію.  Але найбільше запам’яталися вчителі з рідної першої школи! У 1981 році мене мама привела до 1-В класу середньої школи №1. Це була україномовна школа – одна з небагатьох в Олександрії. Для семирічної  сором’язливої дитини все було новим і дуже страшним. Але незабаром разом зі своїми однокласниками почали навчання. Що запам’яталося з початкової школи? Дуже вимоглива перша вчителька Ліда Федорівна Цехоцька, ніжна й лагідна вихователь групи продовженого дня Людмила Яківна Довга, велика школа, варення з хлібом після обіду на групі, нелегкі будні навчання, портрет Леоніда Попова в класі, строгий директор Василь Петрович Петленко. А потім – цікаві уроки, шкільні перерви, запах біляшів з їдальні, конкурси пісні і «строю», моя перша шкільна подружка Таня… Гарна класна кімната на першому поверсі під номером 3.

З плином часу змінювався поверх( ІІ і кімната 14 ), змінилися вчителі, але ми (а нас було 30- 32) тільки ставали шумнішими, бо дорослішали. Класним керівником була Людмила Гнатівна Кравченко, а потім до нас приходить у 7 класі молода й гарна Світлана Анатоліївна Іларіонова (Світлячок). І ось ми стаємо дорослішими… нас переводять на ІІІ поверх у 24 кімнату.

Що пам’ятаю? Уроки, класні вечори, особливо новорічні! І вчителі… математики Н.М.Натяган, Т.Й.Куршевська, російської мови й літератури Н.К. Костенко (після уроків завжди здавали вірші напам’ять – досвід, який перейняла в неї), української мови та літератури Н.М. Спічка, біології Л.І. Соколенко, хімії Л.А.Повстянко, англійської мови Е.В.Харітонова, фізкультури В.І. Кірійчук, співів Л.І.Ковальова, історії Т.О.Таран, нашого строгого завуча О.Д.Поліщук … і однокласників, про багатьох зараз не знаю, яких можу не впізнати, але є свідки нашого шкільного життя – старі фотографії.»

Випускники школи №1 та гімназії, долучайтеся!

Вам також буде цікаво дізнатися про історію школи №2: Юбилей школы №2 — Заметка — Новини Олександрія (zametka.in.ua)

Історія школи №4 — тут: Школа №4: прошлое и будущее — Заметка — Новини Олександрія (zametka.in.ua)