Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views : Ad Clicks :Ad Views :
Oh Snap!

Please turnoff your ad blocking mode for viewing your site content

img

Україна без «Перця»

137 Views
Україна без «Перця»

100 років тому, у 1922 році, в Україні почав видаватися гумористичний журнал. Так почалася історія «Перцю».

«Перець» був одним із двох найпопулярніших журналів СРСР. Першим був «Крокодил» с накладом 6,5 мільйонів екземплярів. А наш, український сатирико-гумористичний гострослов, ілюстрований карикатурами, у 1986 році розходився тиражом 3,3 мільйони примірників. На піку популярності до журналу за місяць надходило до 60 тисяч листів від читачів. Понад 90 років цей улюбленець публіки веселив народ і у гострій сатиричній формі висміював пороки суспільства. Це був тонкий інструмент опору і критики – можливість показати недоліки і поговорити про складні речі більш легким тоном: «посміятися, аби не заплакати». І за це виданню, незважаючи на всенародну любов та повагу, частенько перепадало, його закривали. Але надовго журнал не закривався – мабуть, із міркувань: «нехай краще блазень пожартує, і люди заспокоються, ніж з кухонних анекдотів виросте масовий протест».

Україна без «Перця»

Сам журнал вже понад два роки не виходить – ні друком, ні в електронному варіанті. Але в інтернеті є безліч карикатур з «Перця» різних років. Куди там французам з їхнім «Шарлі Ебдо»: у нас все було набагато професійніше, гостріше, критичніше і смішніше. Карикатури з кожного номеру актуальні і зараз. Виходить, у суспільстві майже нічого не змінилося…

Два перших номери журналу побачили світ у Харкові у 1922 році – тобто, 100 років тому. Називався він тоді «Червоний перець» — час був такий, та й у природі червоний перець більш пекучий, аніж зелений. Заснував видання Василь Еллан-Блакитний, а в організаційних питаннях та редагуванні йому активно допомагав Остап Вишня. На жаль, третій номер журналу тоді так і не вийшов – не вистачило грошей.  

Пізніше «Червоний Перець» поновив діяльність, і в 1927-1934 роки видавався у Харкові як додаток до «Вістей ВУЦВК»: виходив двічі на місяць накладом у 27 тисяч 150 примірників. Величезну популярність журналу забезпечував Остап Вишня, який на Слобожанщині був найулюбленішим після Тараса Шевченка письменником. Серед ілюстраторів видання був Олександр Довженко.

«Червоний Перець» друкував політсатиру, висміював спекуляцію, бездіяльність адміністрацій, бюрократизм, побутові негаразди. У ньому була спеціальна рубрика для скарг читачів. Головними авторами видання були письменники, у тому числі – П.Тичина, В.Сосюра, М. Бажан, М.Рильський, а також художники-ілюстратори і карикатуристи. Вони дуже гостро критикували «окремі недоліки» радянської дійсності. Звичайно, за це колектив редакції не раз «вигрібав».

З 1933 року в редакції «Червоного Перця» почалися арешти  – владі не подобалася критика в журналі. Редакційний колектив звинуватили у тероризмі і підготовці замаху на керівництво партії.  «Червоний Перець» припинив видаватися.

Україна без «Перця»

Журнал відродився вдруге у Києві у травні 1941 року – вже з назвою «Перець». Після війни, у вересні 46-го, на видання обрушився шквал партійного невдоволення – сатирикам дорікали втратою політичної спрямованості, друком «ідеологічно шкідливих писань і вульгарних вправ низькопробних гумористів». На думку партійних критиків, карикатури перекручували дійсність, зображували радянських людей «дурними та злими обивателями». Декілька разів змінювали редактора, але популярність журналу тільки зростала. Всупереч ідеології, журнал друкував прекрасні сатиричні та гумористичні  твори. Хоча офіційно він був друкованим органом ЦК КПУ, у ньому ніколи не згасав вільний дух. Шаржі і фейлетони, гуморески та карикатури балансували на грані дозволеного. І за це журнал обожнювали читачі. У 1970-1980 роки до каси  ЦК КПУ від продажу «Перцю» щомісяця надходило 12 мільйонів карбованців.

У незалежній Україні тиражі періодики почали стрімко скорочуватися, це стосувалося і «Перця». Журнал розходився переважно за передплатою – близько 10 тисяч примірників на місяць. Гумор і сатира стали більш затребуваними на телебаченні, а згодом – і в інтернеті. Для друкованої преси почалися важкі часи. А щодо якості контенту – границі між «смішно» і «вульгарно» спочатку ставали все тоншими, а зараз їх взагалі практично немає. Сміх завжди був і залишається ознакою морального здоров’я людини. Але ж гумор цінний тонкістю, інтелектом і благородністю, а не брутальністю і примітивністю.

Україна без «Перця»

За період свого існування: від перших номерів 1922-го до останнього –у грудні 2019-го і останнього електронного номера у 2020-му, «Перець» пройшов складний шлях. Редакційний колектив завжди відчував настрій у суспільстві, намагався йти у ногу з часом, підтримував перетворення, у тому числі – революції: Помаранчеву і Гідності. Але ні популярність, ні звернення редакції, читачів і Героїв України, лауреатів премії ім. Т.Г.Шевченка Бориса Олійника, Івана Драча, Мирослава Скорика, в усі можливі інстанції аж до Президента України  не дали результатів. «Буде великою ганьбою, якщо журнал, який є національним надбанням України, з яким пов’язані імена Остапа Вишні, Олександра Довженка, Степана Олійника, Павла Глазового, Олександра Ковіньки, Федіра Маківчука та інших класиків української літератури, де творчо зростали майже усі кращі гумористи, карикатуристи України, який залишається єдиним україномовним журналом сатири і гумору, може припинити своє існування. Легендарний і воістину народний «Перець» закривався лише одного разу – у часи сталінських репресій, а сьогодні не отримує державної підтримки», — писали літератори. Та все марно.

Державної підтримки більше не отримують не лише «Перець» — усі друковані ЗМІ, окрім урядового віснику. Але цей журнал дійсно шкода найбільше. Головний редактор Михайло Прудник після закриття журналу у 2014-му у розпачі говорив, що пропрацював тут все життя (з 1975-го), і здаватися не збирається, шукатиме інвесторів. Щоб читач знову міг гортати сторінки і отримувати насолоду від улюблених рубрик: «Страшне перо не в гусака», «Вінегрет із перцем», «Байки у прозі», «Перченя», «Словничок-жартівничок», «Народні усмішки», «Тези і антитези», «Усмішки з конверта», «Наші незабутні одноперчани»…

Україна без «Перця»

З січня 2014 року журнал перестав виходити. З 2017 року відновлюється випуск та доступність за передплатою під назвою «Перець. Весела республіка». Деякі публікації доступні на офіційній сторінці у Facebook. У грудні 2019 року редакція журналу заявила, що журнал з 2020 року буде виходити тільки в електронній версії і розповсюджуватись через веб-ресурс перець.укр. Редактором видання тоді був Юрій Цеков Припинення випуску друкованої версії пов’язане з тим, що журнал поширювався тільки по підписці, доходи від якої не покривали витрати. Спроби продажу вроздріб не мали успіху. Зараз часопис не випускається навіть в електронному варіанті.

Друковані ЗМІ вмирають. А з ним і телебачення. Настав вік інтернету. Сатира і гумор звелися до вульгарних відосиків з Тік-Ток. Що далі?…

Україна без «Перця»

Читайте також: Первая театральная газета в провинции — Zametka — Новости Александрии

Сатирик, художник і фізик — Zametka — Новости Александрии

Що потрібно місцевим телерадіокомпаніям для виходу з кризи? — Zametka — Новости Александрии

  • Facebook
  • Twitter
  • Google+
  • Linkedin
  • Pinterest

Leave a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

This div height required for enabling the sticky sidebar